– Алві? – каже він. – Che cazzo…

– Візьми мене зараз або втратиш назавжди.

Він непевно крокує назад до кабінету, і ми валимося на його дерев’яний стіл. Його талія затиснута між моїми ногами. Я його не відпускаю.

Розділ двадцять сьомий

Я обертаю його й цілую.

– Алві?

– Алессандро, scopami[133].

Я стягаю топ. Ліфчик. Однією рукою розстібаю йому ширіньку. А другою стискаю його сідницю. Він стогне і притискається до мене. Він уже на все згоден. Я знову цілую його, щоб не дати йому заговорити, подумати чи вшитися. Я хапаю його член і витягаю з трусів-боксерів.

– Ммм, Алессандро, – кажу я. – Ти такий спокусливий.

Добре, що я з’ясувала, як його звати. У такі моменти краще звертатися на ім’я. Бо на прізвище якось це надто офіційно виходить.

Я залишаю його сидіти на столі й навколішки опускаюся перед ним на підлогу. Беру його член до рота. Він пульсує, великий і гарячий. Я облизую його вздовж, вгору і вниз. Чую смак гелю для душу з чайним деревом. Опускаю голову так низько, як тільки можу, і відчуваю його далеко в глибині горла. Язиком облизую кінчик, по колу. Пещу його гарненькі яєчка.

Я відхиляюся і встаю. Знімаю шкіряні штани. Скидаю крихітні стринги й дивлюся йому в очі.

– Ось як ми вчинимо…

Я оголена сідаю на його стіл і розсуваю ноги.

– Ви відведете мене до Ніно. Мені знадобляться п’ять хвилин наодинці з ним.

Він киває. Засовує пальці мені до рота.

– Кінчай у мене, мій жеребець.