– Я думала, ти тут уже зупинявся.
– Я ніколи не вбивав довбаних
– Гаразд. Слушне зауваження, – кажу я.
– То хочеш почути мій план? – запитує він. Тепер у нього схвильований голос. – План, що зробить нас збіса багатими? – Він притягає мене до себе, щоб я лягла йому на груди. Усміхається, і його темні очі блищать.
– Аякже. Що за план? – Я притуляюся щокою до його грудей. Крізь ребра та м’язи чую, як стукає його серце.
– Працюватимемо разом, – говорить він. – Я все це добре обмізкував. Пам’ятаєш того англійця, про якого я тобі розповідав? Що вбив мого батька?
– Ні.
– Він арт-дилер, мільярдер. І живе в Лондоні. Його звати Ед Форбс. Цілковите мудило.
– То що з ним? – питаю я й пальцями гладжу волосся на його грудях. Цілую його. Він досі мокрий.
– Він обікрав мене, мого батька, – говорить він. – Настав нам час помститися. Ми з тобою, разом, крихітко. Дамо йому жару.
Мільярдер – це перспективно.
– Мені подобається, як це звучить.
– Так, обожнюю їбати мудаків.
Ніно встає та хапає мене за руку.
– Ходімо, я хочу тобі дещо показати.
– Тепер куди ми йдемо? Ще не в Лондон?
– Мовчи. Тобі сподобається, – говорить він.
Ми йдемо садом, тримаючись за руки, з голими дупами, як Адам і Єва. Довга пряма стежина, оточена квітами, веде через пагоду до наскельної тераси.
–