— Сумніваюсь. Забагато пошкоджено. Мабуть, йому кілька хвилин лишилось. О, гм, пробач, хлопче.

Наприкінці його голос змінився. Він уже говорив не до неї.

— Він притомний? — спитала. Вона провела руками вздовж його рук і ніг, шукаючи інші рани.

— Джулс, — слабко прохрипів Карстен.

— Кевіне, прикоти сюди операційний стіл. Маємо забрати Деніела нагору в машину. — Вона глибоко вдихнула. — Ловеле, усе гаразд. Я ніколи не труїла Лівві. Звісно, що ні. Я дала їй тільки снодійне. До ранку вона вже буде з матір’ю, прийду я чи ні.

Поки вона запевняла Карстена, — не зводячи очей з Деніела ні на мить, — чула, як Кевін вийшов, а потім повернувся. Почувся важкий металевий скрегіт, коли він сунув стіл у вікно, а потім удар у щось вологе, коли стіл упав на тіла на підлозі. Прикусивши губу, вона продовжувала працювати над Деніелом, здираючи з його обличчя гумові шматки гриму, аби він ними не подавився, обережно виймаючи з його очей контактні лінзи. Скільки ще є часу, доки Кевін знесилиться? Він ще може насолоджуватись дією зілля в організмі цілих п’ятдесят хвилин, але наркотик не впливає на те, скільки спроможне витримати його власне тіло. Їй би слід згадати про те, що це вже не той Кевін, який був спроможний на все. Вона не повинна так його навантажувати. Але як? Деніелові потрібно, щоб вони діяли швидко. Якби ж вона могла доправити його в машину…

— Я пишаюсь тобою, Джулс, — тихо прохрипів Ловел Карстен. — Ти змогла вберегти свою душу. Я вражений… — останні слова він видихнув тремтливо й глухо. Вона прислухалась, що далі, але далі була лише тиша.

Вона пережила Карстена, хоча ніколи не заклалась би на гроші на такий подвиг. Вона не почувала тріумфу, на який завжди сподівалась, натомість — лише неоднозначність. Можливо, відчуття тріумфу прийде згодом, коли паніка відпустить свою хватку.

— Безпечно його підіймати? — спитав Кевін.

— Обережно. Намагайся утримувати грудину якомога непорушніше. Я візьму за ноги.

Разом вони обережно переклали Деніела на срібну столешню. Вона знову помацала йому пульс, сподіваючись, що він падатиме.

— Дай мені дві секунди, Оллі, — мовив він, роздягаючи солдата, який упав до Деніелових ніг, той, що був найменш скривавлений.

— Скільки там ще вгорі?

Вона оглянула обличчя на підлозі. Їй здалося, що вона впізнала нижчого охоронця, який пильнував металодетектори.

— Одного тут точно немає. Він стояв біля дверей. Там ніби порожньо, утім, я не бачила цих солдатів, коли ми заходили.

Він уже одягнув штани й зараз натягував шкарпетки на понівечені ноги, потім узував черевики, перевіряючи, чи згодяться. Надто малі. Він стягнув черевики з іншого отруєного солдата. Ці ніби трохи завеликі, але Кевін тугіше затягнув шнурки.