Другого охоронця не було.

— Відвези його в машину, — скомандував Кевін. — Дай-но я тут сам закінчу.

Ніхто не ставав їй на заваді; ніхто не вистрелив у неї з затемненого вікна, поки вона бігла парковкою. Небо над нею стояло цілком чорне. Єдиний ліхтар біля парадних дверей відкидав лише тьмяне жовте коло на припарковані авто. Алекс порпалась у Деніелових кишенях, поки не знайшла Карстенові ключі. Розкривши ляду багажника, вона добула свою покращену аптечку.

Вона точно знала, де лежать засоби для обробки стріляних ран. Вона очікувала, що або її, або Кевіна, або їх обох буде підстрелено, тому відповідно підготувалась. Джгут чи гемостатична пов’язка — в неї було кілька оклюзійних пов’язок, і вони зарадять краще, ніж поліетиленові пакунки для сендвічів, які вона використала. Вона також запаслась спальною ковдрою, кількома пакунками фізрозчину та сильними внутрішньовенними антибіотиками. Кулі брудні, і якщо занести інфекцію — буде клопіт… якщо вони так довго зможуть зберігати Деніелові життя.

Вона знала, що не спроможна. Можливо, щонайбільше двадцять чотири години, зважаючи на її запаси медичних засобів. Коли вона відкривала пакунки, її руки почали труситись через відчай.

А потім просто поруч неї виріс Кевін. Він жбурнув у багажник чорно-сірий квадратний предмет.

— Жорсткий диск, на який писали камери, — пояснив він. — Я перенесу його назад.

Вона кивнула, набираючи в руки медзасобів, які зарадять на нетривалий час. Коли вона залізла назад у машину, присівши поруч із сидінням, то побачила, що Кевін зробив усе як слід. Деніел лежав на лівому боці. Голова лежала на водійському підголівнику, який Кевін, на око, із м’ясом видер із сидіння. Вона знову перевірила Деніелові дихальні шляхи, потім пульс. Досі відчувався лише на сонній артерії. Кетамін на певний час втамує його біль. Болю він не відчуватиме. Вона розвантажила його організм як тільки могла за обставин, що склались.

Машина рушила. Вона відчувала, що Кевін намагався їхати акуратно, але достатньо акуратно все одно не вийде.

— Зупинись, — мовила вона. — Дай хвильку, я покладу все на місце.

Він рвучко натиснув на гальма.

— Не барись, Оллі.

Щоб змінити тимчасові пов’язки на справжні, їй знадобилось кілька секунд. Вона, швидко поставивши крапельницю, приколола пакунок угорі на спинці заднього сидіння.

— Гаразд, — коли вона говорила цього разу, то насилу могла впізнати власний голос. — Вона знала, що більше нічого не може вдіяти, тому почала поринати у відчай. — Тепер їдь.

— Не покидай мене зараз, Олеандр, — гаркнув Кевін. — Ти сильніша за це. Я знаю, що ти впораєшся.