Черіті вхопила Гарпер за руку і стиснула її. Пальці в неї були теплі й липкі від власної крові.
— Я тебе пам’ятаю, — промовила Черіті. — Ти — мала Мері Поппінс. Постійно мугикала ту пісеньку, «Ложечка цукру».
Попри кров та сморід від стріляного пороху, Гарпер усміхнулася.
— Це я.
— Хочеш, дещо розкажу, мала Мері Поппінс? — запитала Черіті. Гарпер кивнула. — Ти зі своїми друзями щойно вбила двох парамедиків. Я помру, і тобі мене не врятувати. Викуси це з ложечкою цукру, суко.
Вона заплющила очі й відвернулася.
Гарпер здригнулася, знову стукнувшись головою, поки вилазила з кабіни.
— Сьогодні ти не помреш. Тримайся, Черіті. Я повернуся за мить, — Гарпер розуміла, що голос у неї зривається і звучить вкрай непереконливо.
Вона зістрибнула з кабіни і вже була на півдорозі до кузова швидкої, коли Бен обережно вхопив її за лікоть.
— Ти їй нічим не зарадиш, сама повинна це розуміти, — сказав Бен. — Хай Господь милує, але ти їй вже нічим не допоможеш.
— Забери від мене руку, — Гарпер вивільнила плече з його хватки.
Повз неї пройшла Мінді, тримаючи в кожній руці по порожньому речмішку та відводячи погляд від розчавленого поліцейського, котрий лежав посеред дороги. Червоно-блакитні спалахи нарізали нічне повітря на завмерлі дольки, маленькі шматочки часу, що застигали в кольорових скельцях.
— Мусимо забрати те, по що прийшли, й тікати звідси, — мовив Бен. — Скоро прибудуть інші поліцейські. Доти нам треба звідси забратися, Гарпер.
— Треба було про це думати до того, як перетворювати вулицю на стрільбище, гівнюки. Тупі ви гівнюки.
— Якщо спіймають когось із нас, то доберуться до всіх інших. Якщо любиш Ніка, Рене, Отця Сторі та Пожежника, то вхопиш усе необхідне й тікатимеш.
«Я помру, і тобі мене не врятувати. Викуси це з ложечкою цукру, суко». Ці слова знову пролунали Гарпер в голові. Вона відчула роздратування — гнівне і таке сильне, що її, здавалось, аж нудило від нього. Їй кортіло зацідити Бену, закричати на нього. Кортіло бити знову й знову, поки по щоках тектимуть сльози.
Та натомість вона заговорила м’яким ніжним голосом, який тремтів від емоцій і який вона заледве впізнала сама. Гарпер не звикла чути власні благання.
— Будь ласка, Бене.