— І це лише друга кльова штука, яку я можу робити своїм хріном! — оголосила Еллі своїм фірмовим надміру-спаплюженим англійським акцентом. Вона клацнула запальничкою, і її імпровізований член бризнув полум’ям. — Багаття ваше спалахне вмить, але якщо дуже квапитеся пекти хот-доги, то можу нахилитися, і тоді ви зможете...

Еллі побачила, що в дверях стоїть Гарпер, і затнулася. Посміх умить зів’яв. Запальничка в руці згасла.

Втім, Джон і далі здригався від веселощів. Він розвернувся до Мацца зі словами:

— Те, що вона оце показала, якось таки зі мною трапилося. Але то було задовго до появи луски, і невеличка доза пеніциліну все прочистила.

Мацц розреготався так заразливо, що годі було втриматися, аби й собі не всміхнутися від того хрипкого сміху. На якусь мить блякла тінь усмішки навіть зринула в Еллі на губах — і одразу ж зникла.

— Ой, — мовила вона. — Міс Вілловз, та ви розкабаніли.

— Рада нарешті почути твій голос, Еллі. Стільки часу збігло. Я вже й скучила за ним.

— Не знаю, чого б то. У мене таке враження, що варто мені розтулити рота, як люди довкола починають страждати.

Еллі втупила погляд у землю. Її обличчя затремтіло від емоцій. Важко було дивитися на те, як вона ледве стримується, аби не заплакати, як напружує кожен м’яз, щоби втримати сльози. Гарпер підійшла і взяла Еллі за руки, і варто їй було це зробити, як дівчинка остаточно втратила самовладання й заплакала.

— Мені так паскудно на душі, — сказала Еллі. — Я думала, ми станемо добрими подругами, а тоді все просрала нахрін, і мені дуже шкода.

— Ох, Еллі, — мовила Гарпер, намагаючись її пригорнути, але чималий живіт суттєво ускладнював завдання, тому, замість обійняти, вона лише пружно штурхнула Еллі черевом. Дівчинка здавлено пирхнула: чи то розсміялася, чи то заплакала. — Ми і є добрі подруги. І, щиро кажучи, я роками мріяла про коротшу зачіску.

Цього разу Гарпер була впевнена, що звук, який зірвався з губ Еллі, був сміхом, хоч і здавленим та приглушеним; Еллі ховала обличчя в Гарпер на грудях.

Зрештою дівчинка зробила крок назад, витираючи руками мокрі щоки.

— Я знаю, що справи в таборі сходять на пси. Знаю, що всі геть показилися, особливо моя тітка. Мені лячно. Вона лячна. Погрожувати відібрати в тебе дитину, якщо дідуня помре, коли ти й так стільки всього для нього зробила, — це така прибацана маячня.

Джон випростався, і посмішка на його обличчі зів’яла.

— Не зрозумів. Що?