Мацц повів підборіддям у бік полотняної торби Гарпер, позираючи очицями з-за довгої бульби носа.

— Не знаю, як вам, а мені найкраще вести бесіду за склянкою спиртного. Здається, сестра принесла саме те, що лікар прописав.

Гарпер дістала прибережену пляшку рому з банановим присмаком.

— Дон, організуєш нам чашки?

Вона розливала по кілька крапель рому в пістряву колекцію пощерблених кавових горняток, бляшаних кухлів та незугарних склянок, а Дон роздавав їх по колу. Останню чашку Гарпер запропонувала Еллі.

— Серйозно? — запитала дівчинка.

— Смакує краще за камінь.

Одним ковтком Еллі вихилила ті чверть дюйма рідини, які налила їй Гарпер, а тоді скривилася.

— Ох, Боже мій. І зовсім це не правда. Смакує як сцяки. Це як випити бензину, розмішаного з «Баттерфінґером»[141]. Чи бананове смузі, яке зіпсувалося. Жах.

— То, значить, налити ще? — запитала Гарпер.

— Так, будь ласка, — попросила Еллі.

— Ну що ж, дуже шкода, але ти в нас неповнолітня, тому більше одного ковтка тобі не належить.

— Колись я харчувався сардинами з бляшанки, а тоді випивав звідтам жир, — мовив Дон. — Гидке було заняття. У тому жирі завше плавали рибячі хвостики, баньки і кляті нутрощі, навіть часом в’язкі ниточки риб’ячих гівен, але я все одно пив. Ніяк не міг спинитися.

— Колись бачив кіно, — докинув Ґіл, — де чолов’яга сказав, що їв псів і сам жив як псина. Я песиків ніколи не їв, але у Брентвуді були мужики, які ловили і жерли мишей. Вони називали їх «підвальними курчатами».

— Найгірше, що я куштував? — почав міркувати Мацц. — У чемній компанії не годиться вдаватися у такі деталі, але її звали Рамона.

— Як мило, Мацц. Скромно й зі смаком, — озвалася Рене.

— Насправді нічого смачного в ній не було, — відказав Мацц.

— Я оце згадала: ти збираєшся з’їсти плаценту? — звернулася Рене до Гарпер. — Я так розумію, нині така мода пішла. Ми в книгарні запаслися порадниками для вагітних, і в одному наприкінці є цілий розділ з рецептами приготування плаценти. Омлети, пасти, ще там щось.

— Ні, я, мабуть, пас, — промовила Гарпер. — Поїдання плаценти відгонить канібалізмом, а я сподівалася перебути апокаліпсис, зберігши гідність.

— А от кролиці власний виводок їдять, — докинув Мацц. — Я про це взнав, читаючи «Небезпечні мандри». Матусі, очевидячки, жумкають своїх новонароджених постійно. Хрумкають, наче м’ясний «Скіттлз».