— Аналогічно, — мовив Ґіл.

— Проте сьогодні ми голосувати не можемо, — втрутилася Гарпер. — Якщо ви кажете, що є п’ятнадцятеро... сімнадцятеро інших людей, які готові до нас долучитися. І як нам взагалі вдасться таке провернути?

Дон, Рене та Еллі обмінялися поглядами, і Гарпер знову відчула, що вони на крок попереду неї.

— Гарпер, — озвалася до неї Рене. — Ми вже це провернули. Усі віддали свої голоси, окрім нас сімох, присутніх тут, і, може, братів Маклі.

— Нє-а, — виправив її Дон. — Маклі теж висловили свої побажання.

— Тож тепер усе залежить тільки від нас. І повір мені, організувати все це було дуже нелегко. Не така це й проста справа — провести вибори голови таємного товариства. Бо від кожного я мусила приховувати, хто з нами, а хто — ні. Не люблю бути параноїком. Але й імовірність того, що хтось серед людей, які погодилися полишити табір Віндем разом зі мною, зливає інформацію Керол, я відкидати не можу. До прикладу, жодна душа не проголосувала за Майкла Ліндквіста. Я певна, що більшість людей будуть вражені, коли дізнаються, що насправді він з нами. Хлопець завжди був правою рукою Бена Патчетта. Ні... більшість голосів віддали за дві чи три очевидні кандидатури.

— А хто може стати очевидною кандидатурою?

— Той, хто більше не є частиною Блискоту. Хто не підспівує пісням Керол. Власне, всі присутні у цій кімнаті. Нам не просто випало проголосувати самим. Кожен з нас є провідним кандидатом, — сягнувши рукою в обшарпаний смугастий наплічник, який принесла з собою, Рене витягла звідти блокнот з жовтими аркушами в лінійку і поклала його лицевим боком донизу на журнальний столик. — Коли ми всі заповнимо власні бюлетені, я повідомлю, як проголосувала решта.

Цього разу Рене дістала з наплічника квадратик клейкого червоного паперу для приміток. Один по одному відриваючи папірці, вона видала кожному по аркушику. Дон знайшов надщерблений кухоль, з якого стирчали ручки, і передав його по колу.

— А вже обрали офіційне звання для чоловіка чи жінки, кому вже там випаде перемогти? — запитав Ґіл, насуплено розглядаючи власний квадратик паперу.

— Мені подобається варіант «Верховний змовник», — сказав Пожежник. — Гарно звучить. З легким дотиком поетичності та похмурості. Якщо вже братися до роботи, за яку можуть убити, то треба бодай потішити себе званням, у якому відчувається хоч трошки сексу.

— Най буде так, — відказала Рене. — Голосуймо за Верховного змовника.

Повисла бентежна тиша, в якій лунав лише звук ручок, що шкряботіли папером. Коли всі скінчили писати, Рене вже чекала, тримаючи в руках блокнот.