Нік кивнув і відповів:
«Зрозумів. Йди».
Гарпер підвелася. Її тішила нагода трохи порухатися, дати тілу можливість наздогнати плин думок. Вона пірнула під побляклу зелену шторку.
На варті, як і обіцяв, був Майкл. Цього разу примірник «Рейнджера Ріка» він відклав, натомість тримаючи на колінах гвинтівку 22-го калібру і натираючи приклад ганчіркою якимось чи то мастилом, чи то поліролем.
— Майкле, — промовила Гарпер.
— Так, мем?
— Він прокинувся. Отець Сторі.
Майкл підскочив, схопившись за гвинтівку, щоб та не впала додолу.
— Та ну, ви з мене глузуєте. Бути такого не може.
Гарпер усміхнулася. Не змогла втриматися. Через щире здивування, ту наївну невинність на обличчі, він, як ніколи, був схожий на хлопчака. Його безхитрісний вираз нагадав їй про чотирьохлітнього небожа, хоча насправді вони були геть не схожі.
— Може. Він прокинувся й говорить.
— А він... — адамове яблуко Майкла зарухалося, коли хлопець проковтнув слину. — Він пригадує, хто на нього напав?
— Ні. Але, думаю, скоро до нього все повернеться. Він орієнтується значно краще, ніж я очікувала чи навіть сподівалася. Послухай, Отець хоче, щоб я привела Джона. Коли той буде тут, він хоче, щоб пришла й Керол. І Еллі, звісна річ. Хоче, щоб зібралася вся родина. Тобі краще теж там бути.
— Ну... Я не певен, що мені там... — затинаючись, завів хлопець.
— Возз’єднання може видатися складним. Краще тобі там бути... на випадок, якщо когось занадто переповнять емоції.
— Думаєте, вони можуть посваритися через недавні витівки Матінки Керол?
— Майкле, ти собі й уявити не можеш. Річ навіть не в тому, що вона втнула, поки він був непритомний. Річ у тому, що сталося задовго
Гарпер уявила Бена, який заганяє кулю в Гарольда Кросса, і тієї ж миті відчула кисло-їдкий смак жовчі, яка весь цей час відступала їй до горла.
— Клятий Бен Патчетт, — промовила жінка.