— А ти! — промовила до неї Гарпер. — Я так зрозуміла, коли Майкі кортіло попестити тобі піхву, твоє силове поле вимикалося.

Керол здригнулася, немов Гарпер дала їй ляпаса. Ліва щока почала буряковіти, набираючи того ж відтінку, що й попечена.

— Якщо хочеш, можеш убити мене, — відповіла вона. — Це лише відправить мене в обійми батька. Він чекає на мене у Блискоті. Усі, кого ми втратили, чекають на нас там. Тепер то єдиний наш порятунок.

— Я не збираюся тебе вбивати. І ніколи не збиралася. Мені цього не треба. Ті, що надворі, потурбуються про це замість мене. Ця церква — коробка, а в них повно зброї. Але, може, як пощастить, ми ще маємо якісь п’ять-десять хвилин. Тож поки ти от про що поміркуй. Майкл убив твого батька... задля тебе. Щоб тебе врятувати. І себе. Твій тато збирався вигнати тебе за те, що ти скоїла з Гарольдом Кроссом. Майкі розбив Отцю Сторі голову, щоб він не встиг розповісти всім у таборі про те, як ти підставила Гарольда й підлаштувала його вбивство. Ти відправила Гарольда в могилу? Та тільки й батька свого ти відправила в землю слідом за ним. Одне неминуче призвело до іншого. Вдалого польоту в Блискіт з цією думкою.

Голос Гарпер поволі стишився до хрипкого шепоту. Коли вона вже закінчувала говорити, то вся тремтіла. Зрештою, вона не дуже добре вміла бути жорстокою, хай навіть до людей, що цілком цього заслуговували. Від наляканого, блідого й розгубленого обличчя Керол їй зробилося зле. Під очима в Керол залягли темні кола, а під рожевими опіками було видно бліду сірувату шкіру. Гарпер спало на думку, що нарешті вона виглядає як доросла: виснажена, втомлена і не надто приваблива жінка, якій зараз непереливки.

Керол спрямувала збентежений погляд на Еллі, яка стояла, тримаючи на руках Ніка. Від виду небоги її обличчя скривилося, і вона почала плакати.

— Еллі, — попросила жінка, простягнувши вперед руки. — Дай мені потримати Ніка. Дай подивитися на нього. Прошу.

Еллі харкнула Керол в лице. Та закліпала. По щоках і бровах стікали червоні краплини. Керол виставила руки, немов боронячись, та Еллі й на них плюнула: жінку обдало зливою слизу та кривавих шмарклів.

— Хер тобі, — промовила Еллі понівеченим ротом. — Не хочу, щоб ти його торкалася. Ти хвора на дещо гірше за драконячу луску, і Боже збав, щоб воно ще й йому передалося, якщо ти заразна.

Краплини крові бризкали з її рота на кожному вимовленому складі. Рана на губах була жахливою. Гарпер подумала, що знадобляться шви, але моторошних шрамів не уникнути.

— На це нема часу, — втрутився Пожежник. — Треба піднятися на дзвіницю. Звідти ми ще можемо поборотися.