Втім, Бен усе ж кинувся першим. Він стрімко шкандибав попереду неї, подолавши вже дві третини шляху до хлопця. В одній руці він тримав пістолет і наосліп палив у бік «фрейтлайнера». Куля влучила у плуг, викресавши блакитні іскри. Бен припав на одне коліно, взяв задимленого малого на руки, а тоді перекинув через плече. Знову стрільнув, лише раз, а тоді кинувся шкутильгати назад, цього разу не так рвучко.

Позаду снігоочисного плуга стояли люди, використовуючи його як прикриття. Пітьму осяяли спалахи дул. Затріщали гвинтівки. Бен спіткнувся, збиваючись зі шляху, тоді рушив далі. Куди саме поцілила перша куля, Гарпер розгледіти не могла. Друга ж влучила у праве плече, з силою шарпнувши чоловіка. Здавалося, він от-от поточиться на землю чи впустить Ніка. Аж ні. Бен утримав рівновагу і побіг далі, таким собі втомленим підтюпцем, наче саме добігав до фінішу у стомливому забігу спекотної днини. Третя куля начисто знесла йому верх голови. Гарпер не могла стримати думки про хвилю, яка пінно розбивається об скелястий берег. Череп чоловіка луснув, бризнувши червоною піною: волосся, уламки кісток і мозок розлетілися у темряву.

Однак він і далі біг, крок за кроком переставляючи ноги, а коли зрештою впав навколішки, до нього саме добігла Еллі з широко розпростертими руками. Бен майже ніжно передав їй Ніка, неквапом умощуючи їй на руки, так, наче йому зовсім не знесло шматок черепа. Перш ніж Бен повалився обличчям уперед, Гарпер встигла розгледіти передсмертний вираз на його обличчі. Їй здалося, що він усміхався.

— Тікайте! — пронизливо закричала Керол. — Тікайте до церкви! Усі тікайте!

Вона знову вилізла на кам’яну лаву і стояла, широко розвівши руки у сяйві фар, яке било їй у спину. Кулі свистіли і вгризались у гранітні брили довкола неї. На якусь мить Гарпер навіть здалося, що поділ халата Керол смикнувся, так, ніби щось її шарпнуло. Але в неї не влучила жодна куля. Над почорнілим каменем, на якому вона стояла, здіймався дим. Жінка виглядала наче жива ілюстрація Старого Заповіту, — божевільна пророчиця, що у тяжку розпачливу годину ночі закликала Господа змилуватися й опустити на землю Свій праведний гнів.

Таборяни кинулися бігти. У паніці вони продиралися до сходів, усі сто сімдесят душ, горлаючи і штовхаючись. По Емілі Вотерман, яка ще й досі не могла підвестися з землі, потопталося з півдюжини людей. Останньою, хто на неї наступив, була Шейла Дакворт, колишня асистентка дантиста, яка стала ногою Емілі на потилицю. Обличчя дівчинки загрузло в багнюці, від чого бідолашна одинадцятирічна і задихнулася. На той момент шия в неї вже була зламана, і повернути обличчя по ковток повітря вона не могла.