Гарпер роззиралася, шукаючи Рене, і помітила її біля дальнього рогу церкви. Поряд з жінкою був Ґілберт, який тягнув її за руку. У каплицю вони не збиралися, натомість прямували кудись за будівлю, оминаючи її. Очі в Рене були на мокрому місці, сповнені страху й благання. Виглядало все так, наче вона хотіла залишитися, але Ґіл тягнув її за собою далі. Гарпер подумки благала: «Йди, ну ж бо, йди». Те відчуття, коли Рене зникла з очей, нагадало Гарпер глибокий ковток чистого, свіжого повітря. З Джоном туди годі було дістатися — він ледве стояв на ногах, — та Рене й Ґілу це вдалося, вони могли тікати далі пагорбом до дерев. Може, дістануться до байдарки й повеслують до Дона Льюїстона, якщо він ще десь там, чекає на них. Вона сподівалася, що так і буде. Що вони тікатимуть, не озираючись.

Майкл вибрався з-під вівтаря, тягнучись взяти Керол за руки. Але вона не звернула на нього жодної уваги. Жінка стояла й кричала до своєї пастви, закликала всіх тікати, а коли він схопив її за зап’ястя, посмиком вивільнила їх. Майкл обхопив її за талію і потягнув геть з лави. А тоді розвернувся і побіг з нею так само, як ще кілька секунд тому біг Бен з Ніком. Він прямував до каплиці. Більшість таборян уже заштовхалися досередини через червоні двері.

— Вперед, — сказав Пожежник. — До церкви.

Ноги у Джона підкосились, але Гарпер допомогла йому втримати рівновагу.

— Ні, — запротестувала жінка. — Це пастка...

— Це укриття, хутчіш.

Нутрощі стягнулися тугим вузлом, неначе їх здавило сталевою скобою. Від сильного болю в животі аж дух перехопило. У паніці вона подумала, що це воно, що через увесь стрес почалися передчасні пологи на місяць раніше.

Але Гарпер притлумила цю думку і рушила, спотикаючись, до каплиці. Пожежник переставляв ноги, імітуючи ходу, але, правду кажучи, жінка тягла його на собі. Поряд виринула Еллі, тримаючи на руках Ніка. Кров цівкою збігала з її підборіддя, однак губи розійшлися у хижому вишкірі.

Вони збігли сходами разом: Еллі з Ніком, Гарпер з Пожежником, а Майкл — тягнучи Керол. І тільки-но вони встигли піднятися, як сходи почали розриватися на друзки: кулі, вгризаючись у деревину, наповнювали нічне повітря приємним ароматом свіжої тирси.

«Шеві інтимідейтор» — на пасажирських дверцятах виднілася охоплена язиками полум’я емблема WKLL — з’їхало з дороги, з гуркотом попрямувавши схилом донизу, рухаючись уздовж зовнішнього кордону кола з каменів. Автівка виїхала до південного боку каплиці, зайнявши вузьку смужку відкритого простору між церквою та лісом. З відкритого кузова затріщав автомат. Гарпер не знала, що то за зброя, але вона видавала рівномірний пластмасовий звук, зовсім не схожий на постріли «бушмастера».