Невдовзі співало вже з півдюжини людей. Їхні голоси здіймалися, підносячись до кроков: «Прийдіть та узрійте його! Родився янголів король!»

Завитки драконячої луски Керол замиготіли блискучими рожевими вогниками. Крізь тонкий шовк піжами Гарпер бачила, як Керол уся починає сяяти.

Журливим, скорботним голосом, Норма заголосила: «Прийдіть, поклонімося! Прийдіть, поклонімося! Прийдіть, поклонімося!»

Це було щось більше, ніж заклик — це прозвучало майже як погроза.

Ще один «Молотов» поцілив у південний бік церкви. Стіною заструменіло полум’я. Двоє чоловіків кинулися до неї та пальтами силкувалися загасити вогонь.

— Це кінець, — сказала Пожежнику Гарпер. — Усе скінчено.

Керол поволі рушила до вівтаря. Вона ступала крізь натовп, а люди підводилися й тягнулися до неї. Заскрипіли лави — люди совали їх убік. Вони пхалися й продиралися, аби дістатися ближче до неї.

Віряни простягали до Керол руки, співали з нею, обличчя багатьох світилися обожнюванням. Один маленький хлопчик поспішав за нею слідом, підстрибуючи та плескаючи в долоні, в якомусь незбагненному пориві хвилювання, неначе прямував до воріт парку розваг, у який його давно обіцяли зводити батьки. Керол тиснула людям руки, пробираючись уперед, як справжній політик крізь юрбу, часом нахиляючись та торкаючись губами до чиїхось долонь, ані на мить не спиняючи співу. Певна річ, вона любила їх. Це була любов хворобливого, зіпсованого ґатунку — десь така, гадала Гарпер, яку до неї плекав Джейкоб, — проте вона була щирою, і це все, що Керол могла тепер їм дати.

Кулі забарабанили по дерев’яних дверях позаду них, вирвавши Гарпер з трансу. Вона розвернула Пожежника і так-сяк дотягла його до прихистку кам’яної арки, за якою здіймалися догори сходи. Кулі сичали й свистіли, щерблячи плити на підлозі за Гарпер і Пожежником. З братом на руках Еллі протиснулася поміж них.

— Є ідеї? — запитала вона, не виказуючи паніки.

— Можливо, вдасться вибратися дахом, — відповів Пожежник.

Гарпер знала, що тільки-но вони вилізуть на дзвіницю, вороття назад не буде — принаймні для неї. Дахом каплиці вона не втече ніяк. Занадто високо. Якщо вона зірветься, то потрощить собі ноги і неодмінно станеться викидень.

Але ці міркування вона лишила при собі. На думку їй спало, що принаймні Еллі — спритній, моторній Еллі — може, вдасться перебратися дахом до ринви, звиснути й зістрибнути додолу. Довкола суцільний дим і шум. Хтозна, можливо, їй вийде дістатися узлісся і сховатися.

— Так, — відповіла Гарпер, досі вагаючись і не рушаючи з місця, витягуючи шию, щоб глянути, що коїться в нефі.