Я навіть не чую її запитань. Я не можу відірвати погляду від Теда, який лежить на підлозі й силкується щось сказати так, наче він заїкається. У нього тремтять губи, ніби він намагається вимовити якесь складне слово, чоловік випльовує кров, яка червоно юшить по підборіддю й сорочці.

— Знаєш, я думаю, ти брехала, — веде далі Керолайн. — Я думаю, ти б, мабуть, сказала що завгодно, аби забратися звідси просто зараз. Але запевняю тебе, що Тед був налаштований абсолютно серйозно. Він поклав на тебе око, щойно ти тут з’явилася. — Вона вказує через усю кімнату на білий сигналізатор диму, встановлений на стіні кухні. — Ти ніколи не замислювалась, чому не спрацьовує твоя пожежна сигналізація, навіть коли в тебе щось горить на плиті?

Я не відповідаю, і вона грюкає руків’ям пістолета по кухонній стільниці — три гучні удари.

— Меллорі, я поставила тобі запитання. Чи помічала ти, що датчик диму не працює?

Що, в біса, вона хоче від мене почути? Пістолет дивиться мені в обличчя, і я така налякана, що мені не до відповідей; я боюсь, що через моє перше неправильне слово вона натисне на курок. Я мушу дивитися в підлогу, щоб набратися сміливості заговорити.

— Тед сказав, що в котеджі дуже стара електропроводка. Він сказав, що вона називається «на роликах і в трубках».

— Це вебкамера, дурепо. Тед установив її зразу після твоєї співбесіди. А також підсилювач сигналу, щоб він досягав нашої мережі Wi-Fi. Він сказав, що хоче перевірити тебе, переконатись, що ти не вживаєш наркотиків. «Запобіжний захід», еге ж? Аякже. Я ж не тупа. Іноді вночі він годинами стирчав у себе в кабінеті й молився, щоб ти прийняла душ. Мені завжди було цікаво, чи ти знала, чи відчувала, що за тобою стежать?

— Я думала, що то була Аня.

— Ні, мамуся ночує зі своєю дитинкою. Це завжди був Містер Сім’янин. Містер Батько року.

Тед хитає головою, немов хоче їй заперечити, немов відчайдушно прагне, щоб я дізналася правду. Та коли він розтуляє рота, звідти бурхає ще більше крові, вона тече по його підборіддю і по грудях.

Я повертаюсь до Керолайн, а вона й досі тиче в мене пістолетом.

Мені хочеться впасти на підлогу, зіщулитись і благати про помилування.

— Будь ласка, — кажу я, піднімаючи руки. — Я нікому не скажу.

— Звісно, не скажеш. Ти вбила Теда з пістолета, який украла з дому Міці. Потім між нами зав’язалася бійка, але мені вдалось забрати в тебе пістолет. Ти вихопила ніж із кухонної шухляди, тому мені довелося тебе застрелити. Це був самозахист. — Жінка роззирається по кімнаті, ніби розробляє мізансцену й точний розвиток подій. — Ти знаєш, я попрошу тебе стати ближче до холодильника. Поряд із шухлядою для кухонного причандалля. — Вона наводить на мене пістолет. — Не змушуй мене просити ще раз.