Керолайн підходить ближче — ближчає пістолет, — і я задкую від неї, заходячи в кухню.

— Гаразд, отак краще. Тепер простягни руку й відчини шухляду. Зовсім її витягни. Ось так. — Вона рушає до другого боку кухонної стільниці, потім перехиляється через неї, щоб подивитись на набір ножів. — Думаю, тобі варто взяти кухарський. Це отой великий, у самому кінці. Простягни руку й візьмись за руків’я. Гарненько берись.

Я така налякана, що ледве можу рухатись.

— Керолайн, будь ласка…

Вона хитає головою.

— Ну ж бо, Меллорі. Ти майже закінчила. Нахились і візьми ніж.

Боковим зором, якраз над її плечем, я й досі бачу, як по стіні тече кров. Але Тед там більше не сидить. Він зник.

Я нахиляюсь. Кладу руку на ніж. Обхоплюю пальцями руків’я. Так важко робити щось, коли тобі сказали, що це остання дія у твоєму житті.

— Ось так, — каже вона. — Тепер піднімай його.

Потім вона скрикує і падає — Тед кинувся і збив її з ніг — і я розумію, що це мій порятунок. Я здуру випускаю ніж, бо не хочу витрачати ані секунди, щоб витягти його з шухляди.

Просто біжу.

Ривком розчиняю двері, і позаду лунає вибух — постріл, звук якого відбивається від стін котеджу. Я стрибаю з ґанку й даю драла по траві. Упродовж трьох жахливих секунд я повністю вразлива — чіткий силует, що рухається відкритою галявиною, — тож готуюсь до наступного вибуху.

Але цього не стається. Я мчу крізь тіні на стіні великого будинку, повз сміттєві баки і відра. Перебігаю газон перед будинком і зупиняюсь у кінці під’їзної доріжки для двох автомобілів. В усіх сусідніх будинках темно. Весь квартал міцно спить. Після півночі ніхто не гуляє на Еджвуд-стріт. І я не наважуюсь стукати в сусідні двері, бо не знаю, скільки мине часу, поки хтось спуститься відчинити. Просто зараз моїм найціннішим активом є швидкість — збільшення відстані між мною і Керолайн. Якщо зроблю ривок, то за три хвилини буду біля Квіткового палацу, стукатиму у двері й кричатиму, щоб батьки Адріана мені допомогли.

Але потім озираюсь на будинок Максвеллів і розумію, що Тедді й досі міцно спить на другому поверсі.

Що буде, коли Керолайн зрозуміє, що я втекла?

Вона вхопить Тедді, заштовхне його в машину й утече в Західну Вірджинію? Чи в Каліфорнію? Чи в Мексику?

Як далеко вона зайде, щоб захистити свою таємницю?

Там, у котеджі, чується ще один постріл. Я хочу сподіватися на краще. Я хочу вірити, що Тед якимось чином вирвав зброю у своєї дружини. Можливо, в останні миті свого життя він дав нам із Тедді шанс утекти.

Але якщо йому це не вдалося — що ж, у мене ще є час, щоб усе виправити. Я швидко бігаю. Була ж шостою найшвидшою дівчиною в Пенсильванії. Мчу до будинку, забігаю на задній двір — і, слава Богу, розсувні скляні двері на кухню не замкнені.