Тут він замовк і знову почав обмахуватися своїм ширококрисим сомбреро.

Навіть тої миті, коли я стояв на краю безодні, гаряча кров закипіла в мені від цих мерзенних глузів. Так, де Гарсіа міг, звичайно, торжествувати! Я гнався за ним слід у слід, і що з цього вийшло? Ще трохи, і він відправить мене до акул. Та все ж я постарався йому відповісти гідно.

— Доля проти мене, де Гарсіа, — сказав я. — Але якщо в тобі залишилася хоч крапля мужності, дай мені шпагу, і ми закінчимо нашу суперечку раз і назавжди. Я знаю, ти ослаб після хвороби, але і я не сильніший за тебе після всіх ночей і днів, проведених у вашому пеклі. Отже, сили рівні, де Гарсіа.

— Можливо, кузене, цілком можливо! Але чого нам битися? Чесно кажучи, я двічі сплохував тільки через те, що мене бентежило пророцтво, буцімто зустріч із тобою стане моїм кінцем. Отож я й вирішив податися у більш теплі краї. Але тепер ти й сам бачиш, як безглуздо вірити в пророцтва. Я хоча й перехворів, однак живий і вмирати не збираюся, а ти — вибач мені за нагадування, — можна сказати, труп. Якщо хочеш передати зі мною яке-небудь прохання, кажи, бо час не жде. Ми повинні очистити трюм до світанку.

— Я тебе ні про що не прошу, де Гарсіа, — відповів я. — У мене є доручення. Гра ще не закінчилася. Нехай я помру, але помста моя житиме, бо я доручаю її Богові, і це слід було зробити одразу. Можливо, ти й проживеш ще кілька років, але куди ти подінешся від його помсти?

— Годі базікати, кузене, — промовив він із презирливою усмішкою. — Теж мені проповідник. Що ти там торочив про доручення? Кажи швидше! Часу обмаль! Хто міг послати звістку вигнанцю?

— Ізабелла де Сигуенса, яку ти спокусив і кинув, — відповів я. Де Гарсіа схопився на рівні і зупинився переді мною.

— Що з нею? — запитав він гарячково.

— Ченці замурували її живцем разом із дитиною.

— Замурували живцем? Мати Божа! Звідки ти це знаєш?

— Я випадково був при цьому, от і все. Вона просила розповісти тобі про те, як вони вмирали, вона і дитя, про те, що вона нікому не відкрила твого імені і померла, люблячи і простивши. Більше вона нічого не сказала, але я хочу дещо додати. Хай образ цієї нещасної і моєї матері переслідують тебе вічно, хай вони переслідують тебе у житті і на тому світі, навіть і в пеклі!

Де Гарсіа на мить затулив обличчя долонями, але потім повалився в своє крісло і гукнув чорношкірим:

— Кінчайте з цим рабом! Чого ви зволікаєте?

Негри підійшли до мене, проте я не мав наміру даватися їм у руки. Я намислив примусити і де Гарсіа розділити зі мною мою долю. Рвонувшись уперед, я ухопив його і стягнув з крісла. Лють і відчай подвоїли мої сили. Мені вдалося підняти його на рівень фальшборту, але на цьому все скінчилося. Чорношкірі матроси схопили мене і вирвали негідника з моїх рук. Я зрозумів, що всьому кінець. Не чекаючи, поки негри порубають мене своїми тесаками, я сам стрибнув у море.