Напившись, я вмився, дістав з кишені рештки риби і доїв усе. Ця трапеза мене підкріпила, проте я був настільки змучений, що тут же влігся в затінку під якимось кущем із білими суцвіттями і поринув у сон.

Коли я розплющив очі, була вже ніч. Напевно, я проспав би ще чимало годин, якби не відчув, що моє тіло болить і нестерпно свербить. Нарешті мене так допекло, що я схопився на ноги, як опечений, проклинаючи все на світі. Зопалу я ніяк не міг зрозуміти причину своїх мук, але потім помітив, що наді мною літають хмари комашні, що тонко дзуміла, опускаючись на мою шкіру. Вони смоктали з мене кров і одночасно впускали отруту в ранки. Іспанці називають цих підлих кровопивців москітами. Ще гіршими були комахи завбільшки з шпилькову головку. Вони накидалися сотнями, упивалися, немов бульдоги, глибоко в тіло так, що потім залишалися виразки, які довго ятрилися. Ці створіння є різновидом дрібних кліщів. Окрім них, була ще сила-силенна різних мучителів, що відрізнялися одне від одного розмірами і зовнішнім виглядом, проте мали спільну особливість: усі смоктали кров і всі були отруйні.

Цілу ніч я змагався з цією напастю і мало не збожеволів. У мене не було ні миті спокою! Уже перед світанком я кинувся до річки і занурився у воду, сподіваючись хоч трохи полегшити свої страждання, але не пролежав і кількох хвилин, бо поряд зі мною виповз із мулу величезний крокодил. Ніколи ще я не бачив такого огидного і страшного чудовиська і, звичайно, як обпечений, вискочив на берег, де мене негайно із дзижчанням обліпили міріади кровопивців…

Але годі про цих мерзенних комах!

Розділ XIII ЖЕРТОВНИЙ КАМІНЬ

Розділ XIII

ЖЕРТОВНИЙ КАМІНЬ

Нарешті настав ранок, а я був у найплачевнішому стані. Обличчя розпухло від укусів москітів, немов гарбуз, та й тіло мало не кращий вигляд. Пекучий біль не вщухав, і я то біг, то стрибав, як навіжений. Сам не знаючи куди, я продирався навмання крізь хащі. Навколо не було жодних ознак людського житла, — одне нескінченне болото. Я йшов уздовж берега річки, раз у раз натикаючись то на крокодилів, то на огидних зміїв. Відчуваючи, що сили мене залишають і що я вже недовго зможу терпіти ці муки, я вирішив йти вперед, поки не впаду замертво, і тоді вже назавжди смерть позбавить мене від усіх страждань.

Так я пробирався десь годину, поки не вийшов на відкритий берег, де не було ні кущів, ні очерету. Я йшов, підстрибуючи, пританцьовуючи і відмахуючись розпухлими руками від клятих кровопивців, що хмарою кружляли над моєю головою. Кінець мій був уже не за горами. Сили мене полишали, я мало не падав з ніг. І цієї миті я раптом побачив перед собою кілька бронзовошкірих тубільців у білому одязі. Мабуть, вони ловили в річці рибу, але тепер сиділи на березі і їли, а біля берега було припнуто чимало довгих човнів, навантажених усілякою всячиною.