Забачивши мене, тубільці голосно закричали щось незнайомою мовою, похапали свою зброю, — луки зі стрілами і дерев’яні дрючки, обсаджені зусібіч уламками вулканічного скла[77], — і стали наближатися, мабуть, із наміром мене добити. Я здійняв руки догори, благаючи пощади. Коли тубільці побачили, що я беззбройний і зовсім безпорадний, вони опустили зброю і збуджено заговорили зі мною. Я похитав головою на знак того, що нічого не розумію, потім показав рукою у бік моря, а тоді на своє розпухле обличчя і тіло. Тубільці закивали головами. Один з них подався до човнів і приніс якусь пахучу мазь коричневого кольору. Потім він знаками наказав мені зняти рештки пошматованого одягу, що викликав у них неабиякий подив. Коли я роздягся, тубільці намастили мене коричневою маззю, і я відразу відчув значне полегшення: свербіж і біль припинилися, а найголовніше — запах мазі відгонив комах, які відтепер мені майже не допікали.

Після цього тубільці нагодували мене смаженою рибою, коржиками і напоїли чудовим гарячим пінистим напоєм; пізніше я довідався, що це був шоколад. Коли я наситився, тубільці тихенько порадилися поміж собою, а потім знаками наказали мені увійти до одного з човнів і лягти на спеціально постелені циновки. Я підкорився. Разом зі мною до того ж човна, — він був достатньо місткий, — сіло ще троє. Один, вельми поважний чоловік із приємним обличчям і величними рухами — я його відразу визнав за найголовнішого, — сів навпроти мене, а ще двоє примостилися на носі та на кормі і взялися за весла. Ми відчалили у супроводі трьох човнів, але ледве встигли подолати милю, як я поринув у сон, бо був украй стомлений.

Прокинувся я зовсім відсвіжений, проспавши, мабуть, довгенько, бо сонце вже сідало. Із подивом я зауважив, що величавий тубілець навпроти мене оберігає мій сон, відганяючи від мене комарів замашною гілкою. Отже, зі мною обійшлися милосердно, і начебто нічого не загрожувало. Я намагався збагнути, куди я, власне кажучи, потрапив, що це за дивна країна і хто ці люди. Та згодом мені набридло сушити собі голову і я замилувався навколишнім краєвидом.

Ми підіймалися угору якимось вузьким рукавом. Заболочені чагарі зникли, і замість них обабіч розкинулися розлогі гаї. Величезні дерева перевершували найбільші дуби. Деякі з них були дивовижно красиві! Ліани обвивали їх, звисаючи з верхів’я, а між ними виднілися барвисті пишні квіти, що росли просто на деревній корі немов мох. Хрипкоголосі птахи з яскравим сяйливим оперенням пурхали в гущавині, зграї мавп стрибали злякано з гілки на гілку, стривожені нашим наближенням.