Саме тої миті, коли всі заціпеніли від жаху, крізь натовп пробрався запилюжений і змучений неблизькою дорогою гонець. Упавши ницьма перед імператором, він вийняв зі складок свого одягу сувій із письменами і простяг його знатному придворному. Проте Монтесума усупереч звичаєві нетерпляче вирвав сувій із рук радника, розгорнув і став читати. Усі мовчки втупилися в нього. Раптом Монтесума голосно скрикнув, сувій випав, а він затулив обличчя руками. Я крадькома зиркнув на сувій і побачив на ньому грубі зображення іспанських кораблів і людей в іспанських обладунках. Отже, іспанці висадилися на його землю!

Кілька радників наблизилися до імператора, намагаючись його втішити, але він роздратовано відштовхнув їх.

— Облиште це! — простогнав він. — Не заважайте мені оплакувати мій народ! Пророцтво збулося, і Анауак приречений. Діти Кецалькоатля панують на моїх берегах і вбивають моїх дітей. Залиште мене в моїй скорботі!

У цю мить до нього наблизився другий гонець з палацу. Відчай був на його обличчі.

— Говори, — наказав Монтесума.

— О володарю, пощади мене, бо я приніс лихі вісті. Твоя царствена сестра Папанцин вмирає, вражена жахливими знаменнями, — і він показав на палаюче небо.

Почувши, що його улюблена сестра лежить на смертному одрі, Монтесума мовчки закрив обличчя краєм своєї імператорської мантії і почвалав до палацу.

Я обернувся до Отомі. Її били дрижаки.

— Хіба я не казав тобі, принцесо Отомі, що країна ця проклята?

— Так, ти казав, теулю, — відлунила скорботно Отомі. — Моя країна проклята.

Розділ XVІІ ПРОРОЦТВО ПАПАНЦИН

Розділ XVІІ

ПРОРОЦТВО ПАПАНЦИН

До ранку Папанцин померла, а увечері того ж дня її з великою пишнотою поховали на цвинтарі Чапультепека.

Палац і все місто були охоплені трауром. Розповсюджувалися усілякі безглузді чутки, що бентежили людей. Щоночі заграва зі сходу осявала небо, а день приносив страшні новини про іспанців.

Серед усього цього сум’яття найгірше почувався імператор. Останні кілька тижнів він майже нічого не їв, не пив і зовсім не спав.

Під вечір він послав за мною і запропонував прогулятися у саду. Відіславши музикантів, ми віддалилися під затишок розлогих кедрів.

— Теулю, — заговорив, нарешті, Монтесума, — розкажи мені про своїх одноплемінців! Навіщо твої брати висадилися на наших берегах? Але бійся збрехати!

— Вони мені не брати, Монтесумо! — відповів я. — Тільки моя мати була з їхнього племені.

— Тільки правду, теулю! Хіба ти не плоть від плоті своєї матері? Кажи, для чого вони з’явилися в Анауак?