— Мені набридло тікати, — відповів я. — До того ж не забувай: серед іспанців мій ворог, якого я присягнувся убити. Його друзі — мої вороги, а вороги моїх ворогів — мої друзі. Я нікуди не втечу, Отомі.

— Ось тепер ти говориш мудро, — озвалася вона. — Якби Ти повернувся до теулів, ця людина убила б тебе. Він убив би тебе відкрито або нишком, але убив — це я побачила в його очах. А зараз відпочинь, поки я поклопочуся про твою безпеку.

Розділ XXIII ТОМАС ОДРУЖЕНИЙ

Розділ XXIII

ТОМАС ОДРУЖЕНИЙ

Отомі обернулася і вийшла. Золототкана завіса опустилася за нею. Я приліг на своє ложе і вмить заснув.

Того дня я був такий слабкий і відчував себе настільки змученим і виснаженим, що майже нічого не бачив і не розумів. Лише пізніше мені вдалося пригадати все, про що розказано вище.

Мабуть, я проспав багато годин підряд, бо знову розплющив очі вже пізно вночі. Настала ніч, але в кімнаті, як і раніше було світло. Крізь заґратовані віконні отвори зовні проникали криваві відблиски пожеж і безладний гул битви.

Одне з вікон було якраз над моїм ложем. Вставши на нього ногами, я ухопився за дерев’яну раму і над силу, долаючи біль від порізу у боці, підтягся на руках. Крізь ґрати я побачив, що іспанці не задовольнилися захопленням теокалі і здійснили нічну вилазку. Вони підпалили сотні будинків. Заграва палахкотіла над містом, немов зірниця. При її спалахах я побачив, як білі люди відходять до своїх укріплень, бо зусібіч їх тіснили тисячі ацтеків, що обсипали ворога стрілами і камінням.

Відірвавшись від вікна, я опустився на ложе і поринув у роздуми. Мною знову оволоділи сумніви. Що робити? Покинути Отомі і при першій нагоді тікати до іспанців? Але там на мене чекає невідворотна смерть від руки де Гарсіа. Залишитися серед ацтеків, якщо вони дадуть мені притулок? Але тоді доведеться стати чоловіком Отомі. Був ще третій вихід — залишитися з ацтеками і не одружуватися, пожертвувавши всім, навіть честю. Одне було ясно: якщо я візьму Отомі за дружину, мені доведеться назавжди забути про Англію і про свою наречену. Ангел або герой знайшли б вихід з цього становища, але — на жаль! — я був найзвичайнісінькою людиною з усіма людськими слабкостями. Отомі здавалася мені найпрекраснішою і найніжнішою, і вона була зі мною поряд.

Так я сидів на своєму ложі і розмірковував, коли завіса на дверях розсунулася і до кімнати увійшов чоловік із смолоскипом в руках. Це був Куаутемок. Нічна сутичка закінчилася, залишивши після себе тільки згарища, і він зайшов сюди просто з поля бою. Пера з його шолома були зірвані, золотий панцир порубаний іспанськими мечами, стріляна рана на шиї кровоточила.