Нарешті я підвівся, щоб покликати на допомогу, і лише тоді відчув щось важке у себе на шиї. Це було намисто зі смарагдів, яке Куаутемок дав мені, а я подарував Отомі. Вона наділа його на мене, поки я забувся коротким сном, — намисто і прив’язане до нього пасмо свого довгого волосся. З ними я не розлучуся і в могилі.

Я поховав Отомі поряд із прахом її предків і тілами наших дітей. Через два дні після цього я виїхав разом із загоном Берналя Діаса до Мехіко. Насамкінець я озирнувся на руїни Міста Сосен, де прожив стільки років і поховав усіх, хто був мені дорогий.

У Мехіко Діас знайшов для мене притулок. Про мою участь у “Ночі печалі” і під час захисту міста забули, а історія пережитих мною знегод викликала співчуття навіть у іспанців. У Мехіко я провів десять днів, сумно блукаючи вулицями і схилами пагорба Чапультепека, де колись стояв палац Монтесуми, в якому я вперше зустрів Отомі. Від минулої пишності не лишилося нічого, окрім кількох могутніх кедрів.

Якогось дня мене зупинив на вулиці індіанець. Він сказав, що зі мною хоче побачитись один давній друг. Я пішов за ним, дивуючись сам собі, бо друзів у мене не залишилося. Індіанець привів мене до красивого кам’яного будинку на одній з нових вулиць. Тут мені довелося трохи зачекати в затемненій кімнаті. Несподівано хтось звернувся до мене ацтекською мовою:

— Здрастуй, теулю!

Голос, сумний і ніжний, видався мені знайомим. Передо мною стояла індіанка в іспанському одязі, ще гарна, але слабка і виснажена якоюсь хворобою чи горем.

— Ти не впізнаєш Марину, теулю? Я тебе насилу, але впізнала. Так, теулю, горе і час. змінили нас обох.

Я узяв її руку і поцілував.

— Де Кортес? — запитав я. Вона затремтіла.

— Кортес в Іспанії, веде свою тяжбу. Він одружився там з іншою. Багато років тому він прогнав мене і віддав за дружину дону Хуану Харамільо, який спокусився на мої гроші. Кортес був щедрий до своєї колишньої коханки!

І Марина заплакала. Коли вона вже нічим не могла більше допомогти конкістадору, він її кинув. Марина розповіла мені, яких мук довелося їй зазнати і як вона кричала в обличчя Кортесу, що відтепер доля відвернеться від нього. Пророцтво її справдилося.

Ми проговорили довго. Коли я розповідав про себе, вона плакала від жалю. Попри все, у цієї жінки було добре серце.

Ми вже ніколи не зустрілися більше. Але, перш ніж я пішов, Марина примусила мене узяти в подарунок трохи грошей, і я узяв їх, бо був злидарем і мені нічого було соромитися.

Розділ XXXIX ТОМАС ВОСКРЕСАЄ ІЗ МЕРТВИХ

Розділ XXXIX

ТОМАС ВОСКРЕСАЄ ІЗ МЕРТВИХ