Оксана походила по кімнаті, трохи заспокоїлась. Вона не мала за що докоряти собі. Бандерівці розкажуть Місяцеві, як поводилася їх полонена. Це примусить його ставитися до неї більш шанобливо. Дівчина помацала забитий палець. Палець опух, дуже болів у суглобі. Очевидно, в кінці канчука був закладений шматок свинцю. «Наша влада буде страшною…» — згадала журналістку Оксана. Ось якими знаряддями бандерівці збираються ліпити прекрасну постать нації! Що лі, одноокий Клешня може виступати в ролі скульптора.

Треба було б хоч трохи поспати, щоб набратися сили, але заснути Оксана не могла. Вона знову згадала Марію. Журналістка зникла того дня, коли повісили її нареченого. Де вона зараз, що робить, кому збирається мстити? Як можуть отакі люди, що затаврували себе зрадництвом, огидливим лакейством перед гітлерівцями, говорити про народ, Україну? Жорстокі, кровожерні фанатики! Експерт у східних питаннях робить ставку на них. Можливо, бандерівці — це й є той другий фронт проти радянських військ, про який він згадував? Хауссеру й тим, хто послав до нього Гелену, потрібні яничари…

Багнет прийшов, коли Оксана вже не сподівалася, що її прохання буде виконане. Молодий бандерівець приніс тарілку з хлібом, вареними яйцями, огірками й цибулею. Він вручив дівчині половину жіночого гребінця й сказав винувато, що дзеркальця й крему до чобіт у них нема, але якщо пані хоче вмитися, то він відведе її до криниці.

— Мені потрібен Місяць, — заявила Оксана.

— Місяць появиться ввечері, — очевидно, навіть не помічаючи каламбуру, поспішив повідомити бандерівець і додав підлесливо: — Пані, ви самі знаєте, я вас нічим таким не образив…

— Чому ви мене заарештували?

— Я того не знаю, — зам’явся Багнет. — Нам наказано…

— Хто такий Місяць? Командир сотні? Хто його начальник?

— Пані, я цього не маю права сказати.

— Чому? Ви що, такий же дурень, як Клешня? У вас тут усі такі?

— Нам заборонено. Ми — ес-бе.

Ось куди вона потрапила… Оксана презирливо похитала головою.

— Ну, добре, Багнет, я не буду скаржитися на вас, ви найменше винні. Можливо, я знаю вашого Місяця. Скільки йому років?

— На рік старший від мене. Двадцять.

— Ні, не той, — сказала Оксана, — Місяць великий начальник?

— Не дуже… Ми — районна ес-бе.

Багнет провів Оксану до криниці, й дівчина помила руки й обличчя. Підвода стояла біля хліва. Вуйко спав на возі, розпряжені коні смикали з-під нього сіно. Оксана змогла роздивитися своє обличчя, відображене у відрі з водою. На лобі й щоці дві великих подряпини.

— Йод у вас є?

— Нема. Тут у нас нічого нема.

— А де?