— Він довго був у Ероута?

— Не знаю. Більше я його не бачив, бо відлучався по справах з готелю.

— А що ви ще можете додати про Харріса?

— Здається, нічого суттєвого. Хіба що Сем, мій земляк з Ентанго, а там лікувався Харріс після аварії літака, мені зранку сказав, що нібито Харріс сьогодні опівдні відлітає до Медана….

— Що? — майже закричав інспектор так страшно, що серце у Бінгасара разом з мандражем втекло в п’ятки. Невже він щось не те сказав і тепер матиме ще одну купу неприємностей, — теліпався в’яленою рибиною перед поліцейськими.

Але інспектору було не до Бінгасара. Він рвучко поглянув на годинник і уже на ходу віддавав розпорядження:

— Першу машину — на летовище! Чекайте, я теж їду. У другу — тіло голландця і, прошу вас, сержанте, закінчіть тут усе. Зібрані речові докази судмедексперт нехай опломбує і здасть під охорону. Після летовища всі зустрічаємося у відділку.

На очах Бінгасара папірець, що тримав поліцейський сержант на пінцеті, обережно було покладено в гаманець, прикріплений до паска, і запаковано у пакет, в якому уже лежав металевий гудзик і пляшечка з жовтими пігулками. Лише після того, як запакували мішечок і його опломбували, поліцейський зняв рукавички.

Інспектора у кімнаті вже не було, але це не вивело Бінгасара з нервового розладу. Лише коли останній коп вийшов з готелю, полегшено видихнув повітря. Він таки вибрехав аж забагато, як на три сотки. А якщо їх додати до тієї суми, що довірливо попросив покійний Ероут зберігати у готельному сейфі, то виходила ого-го яка сила грошви. Тільки, хто поцікавиться конфіденційними справами Бінгасара і покійного Ероута?

14

14

Неподалік пасажирського літака індонезійської компанії «Мерпаті Нусантара», що готувався виконувати рейс по маршруту Танджунау-Медан, стояв інший лайнер, більший і комфортабельніший за свого сусіда. До нього приставлено легкий трап і в будь-яку хвилину могли відчинитися двері та впустити на борт пасажирів, що під’їжджали у роз-кішному лімузині. Цей приватний літак належав Катару — іноземній державі. А біля іноземних літаків, за правилами, виставлялася охорона, яка слідкувала за тим, щоб ніхто, крім катарців, що зафрактували літак, не потрапив до лайнера. Їх імена звіряли із отриманим списком очікуваних пасажирів.

Охорона виструнчилася — до трапу під’їжджав лімузин власника літака. Його вони знали, бо Ель Даві провадив бізнесові справи у Індонезії, а нещодавно відпочивав на Флор. За кермом сидів Самур. Щойно вони повернулися з міста, де Даві сам купив величезний букет орхідей, який тепер прикрашав заднє сидіння авто.