Микита Родіонович побачив темно-сірі цегляні стіни і велику кількість маленьких вікон з гратами. Подвір'я було заасфальтоване, в усіх кутках стояли автоматники. В центрі височіла вишка з кулеметною установкою. Біля неї стояло кілька закритих машин. Дверцята однієї з них були відчинені. Поруч стояли два солдати і про щось тихо розмовляли. Штурмшарфюрер відвів Ожогіна вбік і став поруч з ним.

— Конвой, сюди! — пролунала раптом голосна команда.

Біля десятка автоматників поспішно вишикувалось ланцюжком між машиною і в'язницею.

Через кілька хвилин почали виводити в'язнів. Один з них був одягнутий у форму гестапо, але без знаків, нашивок і ременя. Коли він наблизився, Ожогін здригнувся: це був майор Фохт. Він ішов спокійно, з гідністю, поглядаючи навкруги.

— Що тут відбувається? — тихо спитав Ожогін штурмшарфюрера, який стояв поруч.

— Нічого. Відправляють в'язнів, — спокійно відповів той.

— Але це ж майор Фохт!

— Був майор. І не Фохт, а Ціслер, — знехотя пояснив штурмшарфюрер.

— Якась комедія! — прошепотів Ожогін.

Дверцята за Фохтом захлопнулися, і машина виїхала з. подвір'я. Зараз же почали виводити в'язнів для посадки в другу машину. Деякі з них не могли йти самі, їх тягли під руки.

Штурмшарфюрер показав Ожогіну на дверцята і енергійно потягнув його за рукав.

— Куди ви мене тягнете? — запротестував Ожогін. — Без балачок!

— У вас немає підстав для цього!

Підбіг старший гестапівець, який керував посадкою:

— В чому справа? Що тут таке?

Штурмшарфюрер відповів, що повинен посадити цю людину за розпорядженням старшого слідчого Лемана.

— Я не прийму, — безапеляційно заявив старший. — Машина їде по спеціальному маршруту. До того ж я не буду брати на свою відповідальність в'язня без наряду.

— Я не в'язень, — сказав Ожогін.

— Тим більше.

Залишивши Ожогіна, штурмшарфюрер побіг у будинок.