Знову взялися за перерваний обід, але закінчити його не вдалося. Майор вийшов у їдальню і, ні до кого не звертаючись, зажадав, щоб йому приготували ванну. Вагнер мовчки подивився на американця і знизав плечима. Майор повторив вимогу. Тоді Альфред Августович встав і, стримуючи обурення, промовив:

— У будинку немає слуг.

— Немає, так будуть!

— Сумніваюсь.

Майор окинув Вагнера холодним поглядом і ступив крок до нього. Але між ним і старим став Андрій.

Андрій був трохи нижчий за американця, та ширший у плечах і в грудях.

— А ви хто? — не змінюючи пози боксера, що готується до бою, процідив американець.

— Він офіцер Радянської Армії, — відповів за Андрія Абіх.

— Союзник? — здивовано перепитав майор.

Андрій кивнув головою.

— А як ви сюди потрапили?

— Це не його вина, — сказав Гуго.

— Он воно що!.. Розумію… Вашу руку! Я майор Ніксон.

Андрій, переборовши себе, подав руку.

— А цей? — спитав Ніксон, кинувши вбік Вагнера.

— Теж союзник. В його будинку Грязнов живе з своїми друзями майже рік, — пояснив Гуго.

— Дивна колізія! — промовив Ніксон.

На цьому інцидент був вичерпаний.

Другий постоялець, капітан Джек Аллен, прийшов двома годинами пізніше і без супроводжуючих. Крім маленького легкого саквояжу і великої польової сумки з планшетом, у нього нічого не було. Повісивши шинель і вмившись, він попросив дозволу оглянути будинок. З великою цікавістю розглядав архітектурні проекти, розвішані на стінах, і коли дізнався, що Вагнер архітектор, довго й тепло тис йому руку.

Змінив свою поведінку і Ніксон. Це стало помітно після того, як Андрій розповів, що син Вагнера б'ється в рядах Радянської Армії.