Постоявши деякий час біля огорожі, він подивився в сад, потім пройшов по алеї до яблуні і повернувся назад, його погляд зупинився на залишеному біля дерева заступі. Вагнер не допускав безладдя в господарстві, але зараз він, здається, не помітив заступа. Він байдуже дивився кудись у простір, очі його були широко розплющені, і глибокий сум заслав їх вологою поволокою.

XVIII

На п'ятий день після вступу американських військ у місто Вагнеру об'явили, що в його будинку житимуть два офіцери, і наказали приготувати кімнату. Вагнер мовчки, зовсім байдуже вислухав квартирмейстера і кивком голови дав згоду. Коли двері зачинилися, він зайшов до їдальні і важко опустився в крісло. Останнім часом Вагнер став невпізнанним: змарнів, постарів. Усе рідше й рідше виходив у сад, хоч там уже наливалися соком дерева і розпукувалися набубнявілі бруньки. Він ніби забув про свої любимі яблуні, про свій сад.

— Не того, не того я чекав, — весь час сумно повторював він.

Повідомлення про нових квартирантів було ще одним ударом для нього.

— Куди ж ми їх помістимо? — спитав Алім у Вагнера.

Вагнер, здавалося, не чув запитання. Він навіть не обернувся до свого друга і тільки глибоко зітхнув. Алім поклав руку йому на плече і спробував відвернути його увагу від безрадісних думок.

— Пустимо їх у спальню, там вони не заважатимуть нам, а самі перейдемо до вашого кабінету.

— Мені однаково. Робіть, як хочете.

Вагнер встав, підійшов до піаніно і замкнув його, вийняв свічки, які останній раз запалювала покійна дружина, взяв скрипку і відніс її до кабінету. Звідти він уже не повертався до самого обіду.

— Погано старому, зовсім погано, — сказав Алім.

Андрій розумів стан Вагнера. З приходом американців у нього підірвалася віра в майбутнє, зникла надія на спільне життя з сином. Старий архітектор відчував, що його син, який став радянським партизаном, не захоче тепер повернутися сюди, коли в місті американці

Старого ледве впросили вийти в їдальню. Він так само мовчки сів у своє крісло і неохоче почав їсти.

Тільки-но друзі закінчили перше, як до кімнати,_ не постукавши, зайшов один із квартирантів. Це був кістлявий майор, високий на зріст, з пихатим виразом обличчя. За ним ішов негр-солдат з двома великими чемоданами, оббитими жовтою шкірою.

— Хеллоу! — кинув майор сухо і, не чекаючи відповіді, спитав: — Де кімната?

Алім мовчки встав з-за столу і провів майора у спальню.

Через хвилину Алім повернувся і тихо повідомив:

— Влаштовується, розкладає речі.