Старший гестапівець підійшов до машини, щось сказав шоферу, і той завів мотор. Черговий почав відчиняти ворота.

У Микити Родіоновича гулко билося серце. В думках він квапив людину біля воріт, бо розумів, що з від'їздом арештантської машини зникне небезпека.

З будинку, розмахуючи папірцем, вибіг штурмшарфюрер. Начальник конвою, який сидів уже в кабіні шофера, незадоволено зморщився. Пробігши очима записку, він поволі виліз з кабіни і відчинив дверцята.

— Ну, швидше! — наказав він Ожогіну.

Серце у Микити Родіоновича завмерло, він відчув неприємну слабість у всьому тілі.

«Все!» — майнула страшна думка. Треба щось робити, спробувати… Він зробив кілька непевних кроків і подивився на гестапівця. Той стояв, чекаючи. Мотор торохтів, відпрацьований газ густим струменем обдав обличчя Ожогіна. Начальник конвою глянув на Микиту Родіоновича і підштовхнув його в закритий кузов.

Дверцята захлопнулись, і вузенька смужка світла зникла.

Нудотно війнуло вогкістю й потом від арештантського одягу.

Машина затремтіла всім кузовом, похитнулась і плавно рушила по асфальту.

Всі сиділи мовчки. В темряві не можна було розрізнити жодного обличчя. Малюсіньке вічко з кабінки конвоїра кидало тьмяну пляму світла на плече одного з в'язнів, і Ожогін бачив лише клаптик смугастої тканини, який рухався то праворуч, то ліворуч, у такт кузову машини, що плавно похитувався.

Крізь гул мотора було чути важкі зітхання людини, яка сиділа поруч з Микитою Родіоновичем.

Приблизно через півгодини асфальт закінчився. Машина то різко нахилялася, то підстрибувала, то ніби падала вниз.

Несподівано вона зупинилась. Мотор затих.

Почулися кроки, дзвякання ключа в замку, і двері відчинилися навстіж. Яскраве сонячне світло хлинуло всередину машини і осліпило в'язнів. Микита Родіонович заплющив очі.

— Виходьте! — скомандував унтерштурмфюрер.

В'язні почали вилазити з машини. Перед ними була в'язниця.

XVII

День минув тривожно. Ще вранці, піднявшись у мезонін, щоб покликати друзів снідати, Вагнер помітив відсутність Ожогіна. Це його здивувало. Старий повернувся вниз, вийшов у сад і покликав Микиту Родіоновича. Ніхто не відгукнувся. Вважаючи, що Ожогін пішов ненадовго, Вагнер вирішив почекати. Без Микити Родіоновича сідати за стіл не хотілося.