Прожитий рік був для Барі довгим відрізком часу — десятиліттям за людськими мірками. Уже рік із лишком, як він покинув Казана, Сіру Вовчицю й старий вітролом, та попри це, до нього повернулися невиразні спогади про дні, коли був маленьким щеням, про струмок, куди впав під час лютої битви з Папаючіс’ю. Саме свіжі враження поновили в його пам’яті вже затихлі старі спогади. Він підійшов до глухої ущелини, де Непісе й П’єро колись гналися за ним. Здавалося, це було лише вчора. Барі зайшов на невелику галявину й зупинився біля чималого каменя, що колись мало не вичавив із Верби життя. Тоді він згадав, де саме від рушниці П’єро загинув його друг великий ведмідь Вакаю, підійшов до білих ведмежих кісток, що й досі лежали розкидані в зеленій траві серед квітів, і обнюхав їх.

День і ніч Барі провів на маленькій галявині. Після того він повернувся з каньйону до свого старого пристановища на березі струмка, де Вакаю ловив для нього рибу. Тепер тут жив інший ведмідь, який також рибалив. Можливо, це був син чи внук Вакаю. Барі винюхав, де він ховав пійману рибу, і протягом трьох днів, перш ніж вирушити на Північ, харчувався нею.

І тепер, уперше за багато тижнів, трохи колишнього завзяття додало Барі швидкості. Спогади, що були туманними й неясними через забудькуватість, знову ставали реальністю. Він і досі відчував, що, якби Непісе раптом повернулася на Ґрей-Лун, негайно побіг би туди. Але тепер вовчука, наче того мандрівника, що повертається додому з довгої подорожі, несподівано потягло й до старого бобрового ставка.

Коли Барі досяг цього місця, була найдивовижніша година літнього дня — захід сонця. Він зупинився за сотню ярдів від ставка, так, що водойма ще й досі була прихована від його очей, понюхав повітря і прислухався. Сумнівів не було: ставок був на місці, він зловив його милий холодний запах. А от Уміск, Щербатий Зуб, усі інші? Чи знайде їх там? Вовчук нашорошив вуха, намагаючись уловити знайомий звук, і за мить чи дві таки почув глухий сплеск води.

Барі тихо пробрався крізь зарості вільхи й зупинився на тому місці, де вперше познайомився з Уміском. На поверхні ставка заграли легкі брижі. З води вигулькнули дві чи три цікаві голови. Наче торпеда, промчався, тримаючи палицю, до протилежного берега старий бобер. Барі подивився на греблю. Вона була такою ж, як і торік. Деякий час вовчук не показувався, стоячи в заростях молодої вільхи. Дедалі більше він відчував внутрішній спокій, полегшення, розслабленість після тривалого напруження довгих самотніх місяців, коли все чекав і чекав Непісе.