Потім Мікі заходився досліджувати підніжжя схилу, і Ніїва спочатку слухняно йшов за ним, але за сотню ярдів зупинився й відмовився йти далі. На четвертому місяці життя Ніїва дякував Природі за те, що вона створила його й подарувала безмежну насолоду — набивати шлунок. Для нього їжа була єдиним сенсом існування. У наступні кілька місяців йому треба буде добряче попрацювати, щоб не відстати від гладких представників свого роду. Усвідомивши, що Мікі віддаляється від жирного соковитого м’яса карібу, Ніїва стривожився й запротестував. Він миттю забув про ігри й повернув до схилу, де чекала серйозна робота.

Побачивши це, Мікі передумав займатися дослідженнями й подався за приятелем. Вони дісталися верхівки схилу і, визираючи на своє м’ясо з-за великих каменюк, навалених за 20 ярдів від туші, зупинилися, як паралізовані. Дві гігантські сови розривали тушу на шматки. Мікі й Ніїва пригадали страховиськ чорного лісу, звідки насилу втекли. Однак нові знайомі не були нічними піратами з племені Угуміс’ю. М’ясом карібу ласували білі сови, які, на відміну від інших птахів цього роду, мали при денному світлі гострий зір, що не поступався яструбиному. Великий самець Міспун був білим-білісіньким, а трохи дрібніша за нього подруга мала коричнево-сірі вкраплення на пір’ї. Голови птахів здавалися круглими, загрозливими й страшними, бо на них бракувало пір’яних вушок. Міспун розправив величні крила й літав над мертвою тушею Агтіка, відриваючи міцним дзьобом шматки м’яса так завзято, що до Ніїви й Мікі долинали звуки розривання плоті. Подруга Міспуна Ньюїш занурилася майже з головою в нутрощі Агтіка. Моторошна картина трапези й гучне чавкання занепокоїло б навіть дорослого ведмедя, що й казати про Ніїву: ведмедик зіщулився й сторожко спостерігав за совами з-за каменя.

До горла Мікі підступив гнівний рик, однак він стримався й припав до землі. Кров батька-мисливця Гели запалила в ньому вогонь. Це було його м’ясо — він буде битися за нього. До того ж він уже поборов велику сову в темному лісі. Щоправда, нині супротивників двоє. Тому Мікі досі не квапився й не ворушився. Аж тут сталася несподіванка.

Мікі побачив вовчицю, яка кралася чагарниками з іншого боку долини. Кістлява, червоноока Магіґун настовбурчила пухнастий хвіст, готуючись до смертельної атаки. Сірою загрозливою тінню вона сунула на здобич. Попри хижу обережність, її рухи були надзвичайно швидкими. Із загрозливим риком, клацаючи зубами, Магіґун кинулася на Міспуна. Мікі зіщулився.

Вовчиця вгризлася гострими іклами в чотиридюймову пернату броню Міспуна. Ще мить — і вона відкусила б заскоченому зненацька Міспунові голову, перш ніж той устиг зайняти оборонну позицію, одначе втрутилася Ньюїш. Відірвавши закривавленого дзьоба від м’ясної трапези, вона видала гортанний пронизливий крик (жодне інше створіння не могло б його відтворити) й накинулася на Магіґун. Ударила вовчицю дзьобом у спину і встромила кігті в її плоть. Магіґун відпустила Міспуна й спрямувала хижі атаки проти нового суперника. Таким чином Міспун врятувався, проте дорогою ціною для Ньюїш. Вищиривши довгі ікла, вовчиця першою ж атакою майже відірвала сильне крило Ньюїш. Із горла сови вирвався зойк смертельної муки, що був ніби останнім посланням для її товариша Міспуна. Той розправив крила й накинувся на вовчицю ззаду з такою силою, що збив із лап.