Однієї ночі полювання завело Мікі далеко від печери, і він заночував під вітроломом. Таке трапилося вперше. Відтоді йому стало ще важче опиратися ПОКЛИКУ. Пес не спав у печері ще однієї ночі, і ще однієї. Зрештою настав час (що мусив настати так само неминуче, як з’являються і зникають зорі й місяць на небі), коли, попри надії й перестрахи, щось підказало Мікі, що Ніїва з ним більше не мандруватиме. Пес усвідомив, що не повернуться ті прекрасні дні, коли вони пліч-о-пліч зустрічали всі біди й радості життя в колись ніжному, зеленому й зігрітому золотим сонцем світі. Тепер це був білий, непорушний світ у полоні смерті.

Ніїва не знав, коли Мікі полишив печеру востаннє і більше не повернувся. Можливо, крізь сон Милосердний Дух нашіптував йому, що Мікі йде назавжди, бо протягом кількох днів після того, як друг пішов, у сонному царстві ведмедика оселилися неспокій і тривога.

«Заспокойся, тихше, спи! — певно шепотів Дух Ніїві. — Зима довга. Річки темні й холодні, озера вкрилися кригою, водоспади замерзли й стали моторошними білими велетнями. Спи! Мікі мусить іти власним шляхом, так само як річкові води мусять прямувати до моря. Адже він Собака, а ти Ведмідь. СПИ!»

Роздiл 13

Роздiл 13

Давно не знала Північна земля такої бурі, яка вирувала після першого снігу. Добре, що сніг загнав Ніїву в печеру на зимову сплячку. Буревій налетів того року наприкінці листопада й закарбувався в пам’яті людей як КУСКЕТА ПІПУН (Чорний Рік) — час несподіваних холодів, голоду і смерті.

Заметіль накрила ліс через тиждень після того, як Мікі полишив печеру, де міцно спав приятель. Напередодні ліс ніжився під білою ковдрою снігу, сонце яскраво світило щодня, а на нічному небі місяць і зорі палахкотіли, як золоте марево. Вітер дув із заходу. Кроликів було багато — серед чагарників і болотистих місцин можна було знайти безліч снігових доріжок. Не бракувало карібу й лосів, а звуки вовків, що вийшли на полювання, наче музика, тішили численних траперів — мешканців лісових халуп і тіпі.

Біда прийшла несподівано. Ніщо не провіщало бурі. На світанку небо було ясним, зійшло яскраве сонце. Раптом темрява вмить огорнула ліс, і зайняті капканами мисливці ошелешено перервали роботу. Сутінки супроводжувалися дивними стогонами, що нагадували барабанний бій. Такими були провісники неминучої катастрофи. ГРІМ застерігав, щоправда, запізно. Перш ніж люди встигли добігти до безпечних місць чи облаштувати укриття, їх накрила Велика Буря. Упродовж трьох днів і трьох ночей північна гостя шаленіла в лісі, як скажений бик. На відкритій місцевості жодна жива істота не могла втриматися на ногах або лапах. Від буревію повалилося багато дерев, земля вкрилася густим шаром снігу. Усі тварини закопалися якомога глибше або… загинули. Тверді, наче кулі, грудки снігу, якими буря завзято жбурлялася, утворили величезні кучугури. До того ж негода принесла нестерпучий холод.