— Відчиніть двері камери!

І вдруге маленький смертоносний ствол був направлений прямо в серце Пеллі. Дівчина більше не посміхалася. Її очі палали глибоким вогнем. Її дихання зробилося різким, і вона нахилилася трохи вперед до Пеллі, повторюючи свій наказ. Слова її наполовину потонули в несподіваному гуркоті грому. Але той усе зрозумів, читаючи по губах і частково чуючи:

— Відчиніть двері, або я вас уб’ю!

Більше він не вагався. Ключ шкрябнув по замку, і Кент сам розчахнув двері й вистрибнув із камери. Він завжди помічав, коли наставав момент діяти, а помітивши, діяв негайно. Вражаюча зухвалість її витівки, те, як майстерно дівчина зіграла переляк, щоб заманити охоронців до дверей камери, і моторошна рішучість, з якою вона пустила в хід маленький чорний револьвер у руці, — усе це змусило його кров спалахнути вогнем, до останньої краплі. Щойно ступивши за двері своєї камери, він перетворився на колишнього Джима Кента, справжнього бійця. Він висмикнув автоматичний пістолет із кобури Картера і, тримаючи під прицілом Пеллі й спеціального констебля, роззброїв їх. За спиною він почув голос Маретти, спокійний і переможний:

— Замкніть їх у камері, містере Кент.

Не озираючись на неї, він махнув пістолетом у бік Пеллі й спеціального констебля, і ті позадкували крізь двері в камеру. Картер не рушив з місця. Він дивився просто на дівчину, і маленький чорний револьвер був спрямований йому в груди. І (поранений констебль і Пеллі цього не бачили) на губах Картера грала дивна посмішка. Він зустрівся поглядом із Кентом, і на мить у його очах спалахнула іскорка приязні і, без сумніву, чогось більшого. Картер радів! Кентові хотілося підійти до нього й міцно потиснути руку, але натомість він примусив поліціянта відступити до камери, повернув ключ у замку і з ключами в руках обернувся до Маретти Редіссон. Її очі переможно сяяли. Він ніколи не бачив таких променистих, разючих очей, як не бачив і цієї пташиної спритності, з якою вона обернулася й побігла коридором, кличучи його за собою.

Він відставав від неї лише на крок, коли минав кабінет Кедсті. Дівчина дісталася до вхідних дверей і відчинила їх. Надворі була безпросвітна темрява, і злива хльоскала по їхніх обличчях. Він помітив, що дівчина не накинула на голову каптура, коли вибігла надвір. Зачиняючи двері, Кент відчув, як її долоня навпомацки торкнулася його плеча і нарешті знайшла його руку. Вона міцно стиснула його пальці.

Кент не ставив питань, коли вони двоє поринули в темний вир дощової негоди. Спалах блискавки, розколовши небо, на мить висвітлив дівчину, її непокриту голову, схилену назустріч вітрові. Затим пролунав грім, від якого здригнулася земля під їхніми ногами, і її пальці ще міцніше стиснули його руку. І крізь той грім він почув її голос, що водночас сміявся і тремтів: