Кент почув грюкіт стільця в кабінеті, стурбовані голоси і звук бігу. Маретта Редіссон забилася у найвіддаленіший куточок ніші, і коли Картер і Пеллі підлетіли до неї, вона застигла на місці, усім своїм виглядом демонструючи смертельний переляк і рукою вказуючи в напрямку камери Кента. Обидва констеблі пронеслися повз дівчину. За ними невідступно слідував спеціальний офіцер, призначений конвоювати Кента до Едмонтона.

Кент не рухався — він наче скам’янів. Обличчя Пеллі, Картера і спеціально призначеного констебля приникли до ґрат в передчутті якоїсь страшної картини. А тоді Кент побачив, як за їхніми спинами відбувається дещо інше. Швидка, мов блискавка, рука Маретти Редіссон зникла під полою дощовика і з’явилася знову — за спинами трьох чоловіків дівчина підіймала револьвер! І разом із тим Кент помітив ще раптовішу зміну в її обличчі. Лише на мить вона зустрілася з ним очима, і в тих очах був сміх, переможний спалах. Одним сильним скоком серце Кента наче вистрибнуло за ґрати, і глянувши в обличчя в’язня, Картер несподівано озирнувся.

— Будь ласка, джентльмени, не створюйте проблем, — сказала Маретта Редіссон. — Першого, хто зробить підозрілий рух, буде вбито!

Її голос був спокійним і вселяв жах. Безжальні смертельні нотки лунали в ньому. Револьвер не тремтів у її руці — чорний тонкоствольний револьвер, самий колір якого віщував загрозу. А поза ним двома полум’яними озерами горіли очі дівчини. Всі троє чоловіків дивилися на цей револьвер і в ці очі, несила щось вимовити від потрясіння. Вони машинально скорилися й підняли руки вгору. Тоді вона націлила свій зловісний маленький револьвер прямо в серце Пеллі.

— Ключ у вас, — промовила вона. — Відчиніть камеру!

Пеллі обмацав кишені й дістав ключа. Дівчина не зводила з нього пильних очей. Тоді спеціально призначений констебль несподівано опустив руки й вибухнув хриплим сміхом.

— Милий розіграш, — сказав він. — Але ваш блеф не спрацює!

— Ще й як спрацює! — була відповідь.

Дівчина направила маленький чорний ствол на нього, тієї самої миті, коли пальці констебля торкнулися кобури його револьвера. Губи Маретти вигнулися в напівпосмішці, очі блиснули.

— Будь ласка, підніміть руки, — скомандувала вона.

Констебль вагався. Затим його пальці схопилися за рукоять зброї. Кент, стримавши дихання, побачив, як майже непомітно напружилося тіло Маретти, а руки Пеллі здригнулися над його головою, готові опуститися. Ще мить — і він сам назвав би це блефом. Але ця мить так і не настала. З тонкого чорного дула її револьвера несподівано вирвався спалах вогню й диму, і спеціального констебля відкинуло назад на ґрати. Ледь не впавши, він спромігся втриматися на ногах. Його рука з пістолетом безвільно повисла вздовж тіла. Він не промовив жодного звуку, але його обличчя скривилося від болю.