Здичавіла юрба, запалена жадобою помсти, кинулася вбивати й мордувати усіх, хто потрапляв під руку. Першою жертвою впав старий Мілош, прохромлений списом. Обр, що не відступав від нього, вхопивши кількох чоловік, розтрощив їм голови об стовбури дубів; але і його врешті-решт збили з ніг поморці, що саме наспіли, і, гуртом навалившись, задушили. Інші вдерлися до світлиць; тут ні жінкам, ні дітям не було порятунку; все розграбували, а потім хтось підпалив дім.

Над кривавим бойовищем, усіяним трупами, зійшов ранок; навіть зрадників, що відчинили ворота, розтерзали озвірілі нападники. Нікому не дарували життя. П'яні дикуни горлали пісень, радіючи своїй перемозі.

Під дубами, серед трупів, стояли сини Хвостка, бліді, перелякані до смерті небезпекою, від якої ледве врятувались, і нещастям, викликаним їх власним зухвальством. Лише коли зовсім розвидніло, вони помітили, що Бумир та інші Лешки, їхні кревні, котрі досі виступали разом з ними, покинули їх і зникли. Вони зрозуміли, що ця перемога й кривава помста були водночас і їхньою поразкою. Останні, хто підтримував Лешків, порвали з ними. І тепер вони залишились самі, зі жменькою німців та з найманцями, які в кожну мить могли накинутись на них.

Страшно було дивитись на подвір'я замку — справжнє побойовисько. Навколо купами валялись роздягнені мертві тіла. Окремо лежали трупи сивобородого Мілоша, його старої дружини, сліпого Лешка і поруч — забитих псів, задушеного Обра, прохромленого кількома списами ведмедя. Високо на дубі перелітали з гілки на гілку сполохані голуби й стрекотали дві сороки.

Ті із залоги, хто випадково вцілів, поховалися по закутках, але їх знайшли і позв'язували. Бєлку кашуби залишили живою і, скручену вірьовками, всю в крові, повели у дар переможцям. Упала небога на землю біля трупа Лешка, закрила обличчя руками й зайшлася нестримним плачем, заголосила.

Дикуни, весело наспівуючи, нав'ючували на коней здобич. Серед старих дубів догорали будівлі. Пролунав наказ вирушати, і військо, не поспішаючи, посунуло з-за валу на рівнину. Довгою стрічкою тяглося воно з воріт, входило в ліс і зникало у хащі. Попереду збився густий натовп, але далі лави рідшали, в кінці купками тягнувся п'яний набрід і плентались поодинокі розбійники, що не хотіли ділитися награбованим майном. Ось уже й останній прошкандибав второваною через поле дорогою і зник у лісі.

З другого боку, з гущавини, вийшов сліпий гусляр з малим поводирем, що вів його мовчки до валу. Вітер доносив запах згарища. Пісняр зупинився, наткнувшись києм на труп, що лежав у воротях… Хлопчик весь затремтів, притулився до нього й заплакав.