Добек себе тішив думкою, що все це згодом і в полян буде, і розмірковував, навіщо ж німець так вихваляв перед ним свій край. Ні, це робив він не без причини!

— Те ж саме могло б бути і в полян, — говорив Генго, — але ви самі цього не хочете. Ваші князі були в родинних зв'язках з німецькими, і вони б тут запровадили такий самий лад, та ви їх скинули і обрали князем простого кмета.

Тепер Добек зрозумів, куди хилив зрадливий німець: той його випробовував; отож Добек удав, ніби й він такої ж думки, — мовив, що хоч, як і інші, схвалив вибір П'ястуна, проте не дуже це йому до вподоби.

— Кмет кметові рівний, — сказав він, — але якщо змогли його обрати, то чому ж не можна мене?

Німцю здалося, що Добек уже повністю в його руках, і він поступово дав волю язику — став переманювати свого господаря на бік Лешків, а той не опирався. Заговорив про те, який пишний у Хвосткового тестя двір, скільки при ньому лицарів і як весело їм живеться.

Добек лукаво підтакував йому, щоб той говорив далі. На другий день сам завів мову про це, і Генго вже сміливо молов язиком, підбиваючи Добка перейти на бік молодих князів. Мовляв, не буде ніякого віча, запанує послух і повний порядок…

У Добка так і свербіли руки, коли слухав німця, проте стримував себе й продовжував підохочувати його, щоб побачити, як далеко зайде він. І Генго тихенько зізнався, що перебуває на службі у діда молодих Попельків, і навіть відважився шепнути, що Добек повинен побачитися з ними, перейти на їх бік та інших підмовити, за що йому потім дістануться великі земельні володіння разом із відсипом і даниною.

— А як же добратися до них? — спитав хитрий Добек.

— Аби тільки ваша милість захотіла цього, — шепнув німець, — ми б уже поміркували, як це зробити.

Таким чином, траплялася нагода ближче пізнати перед війною ворога, і Добек, який любив надзвичайні пригоди, не міг стриматись від бажання здійснити те, на що б ніхто інший не наважився. Нічого він не боявся, тільки не хотілось йому, щоб зрадником його вважали. І от якось, удавши, ніби іде на полювання, Добек, нічого не мовивши німцеві, вирушив з дому і поскакав до П'ястуна порадитись, як йому бути. Повернувся з переконанням скористатися з послуг німця, пробратись до ворожого табору і все по змозі вивідати.

На другий день він із Генго (нишком, щоб нікому не вдалося підслухати) погомоніли між собою, після цього Добек покликав свого старосту і, доручивши йому наглядати за домом, вирушив з німцем до лісу, нікому не сказавши, куди й чого іде. Німець радів, не знаючи, яка йому загрожувала небезпека, й без угаву торочив Добку, що в молодих князів він буде правою рукою, шанованим придворним паном і володітиме величезними багатствами, а їх кревну візьме собі за жінку, аби тільки їм вірним залишався та інших потай схиляв зігнати кмета з престолу та підтримувати давніх князів. Добек мовчки кивав головою, а що робилось у нього на серці, важко було прочитати по його очах. Тільки іноді, скоса позираючи на німця, посміхався.