З кожною хвилиною збільшувався натовп; залишене в лісі військо за поданим гаслом стягувалось до городища й оточило його з усіх боків. Ті, хто стояв попереду, грізно наполягали, щоб випустили князів. Залога, вибігши на вали, почала, за тогочасним звичаєм, перемовлятися й лаятися з ворогом.

Старший смерд, побачивши біля замку рать, вжахнувся і кинувся до Мілоша повідомити його, що оборонитись не вдасться. Але Мілош аніскільки не злякався і з прокляттям прогнав слугу. Прибігла жінка, прийшов до батька сліпий син, та ніхто не міг умовити розлюченого князя. Згадка про дітей ще більше загострювала його жадобу помсти. Але він не смів дати наказу, що от-от мав зірватися з його вуст.

Тим часом настав вечір, запав морок, і вояцтво, стоячи по той бік валів та без упину горлаючи, отаборилося під самим городищем. З обох боків ще не наважувалися нападати, ніхто не починав бою, тільки перекидалися грубими лайками. Настала ніч, хоч в око стрель, і зорі не могли розсіяти її густої тьми. Князь іще нічого не сказав, але Обр, якого підкликали, вже стояв біля нього й дивився йому в очі. Смерд уночі зійшов на поміст і крикнув старшинам, які добивалися за Лешків, що, якщо вони увірвуться в городище, відразу ж обидва князі накладуть головою.

Незважаючи на темряву, вся залога в повному озброєнні розташувалась на валах. Були це люди, що з дідів-прадідів служили Лешкам; народившись невольниками, вони звикли до своїх володарів і, дивлячись на те, що тепер діялося, з жалем згадували давні часи. Слуги Мілоша добре пам'ятали батька Попелька і свою службу при його дворі. Мілош суворо поводився з людьми, його боялись, життя тут було нужденне й нестерпно тяжке. Уночі біля воріт обложники, замість лаятись, почали перешіптуватись і намовляти один одного до зради. У той час, як Мілош походжав віддалік, борючися сам із собою і не відаючи, що йому робити, — помститися над молодими князями чи відпустити їх на волю, — його людей підкупляли, щоб вони відчинили ворота.

Над ранок усе затихло; здавалося, і обложники, і обложені позасинали, потомившись за ніч, та раптом тихенько розчинилася брама, і невеликий гурт збройних людей, а за ним цілий натовп, увірвався у двір. Тріск воріт, падаючих під натиском ворожого вояцтва, розбудив старого Мілоша.

Коли старий князь із Обром та жменькою вірних слуг, яких мав при собі, метнувся зі списом до брами, дім його вже був у руках поморців і німців, що з великим гамом і криками розбіглися по подвір'ю і заповнили городище. Хтось відвалив камінь на льоху, в якому було ув'язнено молодих князів, і випустив їх з темниці.