— Старий Мілош лежить з пробитими грудьми… сліпий Лешек геть закривавлений… труп на трупі… жодної живої душі.

У гусляра затремтіли ноги, і він сів у воротях на камені. Рука його сама потяглася до струн, але вуста не змогли співати — він заголосив:

VII

Коли поляни зібралися в похід проти поморців, П'ястун наказав усіх полонених, захоплених у попередніх сутичках, зігнати до городища над Гоплом і замкнути у вежі, — там їх найлегше було стерегти. По селитьбах нікому було наглядати за ними, і траплялося часто, що, забиті в колодки, звільнялися в полі від них, тікали в ліси й прокрадалися до своїх; отак, розвідавши дороги й розташування дворів, приводили потім чужинців.

Людек, Вішів син, відіслав з іншими бранцями і німця Генга, якого забрав був із собою. Цей вже раніше блукав тут по дворах і знав їх добре; бував він і в П'ястуна і попросив челядників, котрі вели його, щоб йому дозволили підійти до князя й поговорити з ним. Генгу страшенно не хотілося з різним набродом потрапити до вежі. Хитрий німець сподівався, що своєю красномовністю і ввічливим ставленням доб'ється звільнення.

Коли привели до князя зв'язаного Генга, він упав перед старим на коліна й почав скаржитись, мовляв, від усіх зазнав тяжкої кривди: спершу, коли мирно собі повертався додому, поморці насильно забрали його з собою, запідозрюючи в сприянні полянам, а потім, вже в їх таборі, поляни захопили його в полон, ніби він привів поморців.

— Я нікому не ворог і ні з ким не воюю, — говорив Генго, вдаючи з себе надзвичайно покірливого. — У мене й жінка була з вашого роду, — розмовляла по-вашому. Моя справа — обмін і заробіток; я людям служу й боюся війни; позбувся ж усього майна і жебраком став. Змилуйтесь, княже, наді мною!

Вислухавши його скарги, П'ястун спокійно відповів, що війна має свої закони, а край повинен оборонятись, дбати про свою безпеку.

— Якби ми вас відпустили, — додав він, — ви, повертаючись до себе, натрапили б на німців; ті почали б розпитувати, що у нас діється, і вам довелося б усе розповісти своїм і зрадити нас. Чи не краще і для вас, і для нас, коли ви залишитесь тут, поки не закінчиться війна?

Генго почав благати, заклинати, щоб хоч у вежу його не кинули, де пануватиме страшний голод. Він волів краще у дибах і в ликових путах молоти в кого-небудь на жорнах зерно. Німець умів скиглити й удавати з себе невинного, і йому вдалося розчулити старого.

Князь дозволив полоненому залишитись у нього в хаті, тільки сказав, аби Генго поклявся богом, в якого вірив, що не тікатиме. Німець перехрестився, став навколішки і заприсягся й кроку не ступити з подвір'я без дозволу. На другий день цей нещасний військовий бранець вже щось міняв, бо хоч його й обдерли, як липку, в своєму лахмітті він знайшов дещо з товару, чудом вцілілого, й пропонував жінкам персні, а чоловікам невеличкі ножики, які він невідомо звідки діставав.