— А хто заручиться, — додав Мишко, — що замість братерства, якого ви прагнете сьогодні, не зажадаєте завтра влади?

— Ми присягаємося врочисто на «камінь і воду», — відповів Бумир. — Дати слово, присягнутися, заставляючи голову, — оце й усе, що ми можемо зробити.

Нарада продовжувалась, висловлювались різні думки, а П'ястун та чужинці слухали мовчки, поки кожен не вилив гірких своїх сумнівів та застережень.

Нарешті новообраний князь підвівся і сказав:

— Ходімо до святого озера, хай кожен з нас візьме з собою для присяги камінець і, як колись батьки, перед лицем богів кине його на дно, примовляючи: «Як камінь у воду, хай підуть у непам'ять і наші міжусобиці, і чвари». Як камінь у воду!

— Як камінь у воду! — врочисто, в один голос вигукнули Лешки.

Воєводи та старійшини мовчали, але князь, піднімаючи камінець, глянув владно на них і промовив:

— Ходімо всі!

Люди з камінцями в руках урочисто рушили до озера, попереду Лешки, за ними — воєводи та П'ястун із старійшинами; підійшовши до води, князь перший кинув камінь; вслід за ним зробили те ж саме інші, сповнюючи околицю веселими криками. Потім потискали одні одним руки; всіх охопила велика радість, коли розійшлася по загонах вість, що війні кінець, що в полян згода і мир запанують, — Лешки і кмети віднині не ворогуватимуть, а житимуть за давніми законами, в братерській дружбі.

Сини Хвостка, хоч їм і неприємним, принизливим було примирення, — бо раніш вони б панували, а тепер мусили кланятись і коритись, — мовчки прийняли його. Інакше від них відрікся б увесь їхній рід.

Можливо, вони плекали надію що пізніше все обернеться по-іншому, і їм знову посміхнеться доля.

Всі, хто тут був, отаборилися на березі озера, звідси по дворах розіслали челядь по все необхідне для спільної учти. Мали відзначити свято миру й закладини стольного міста. Перший день пройшов в очікуванні — люди серед поля будували курені й напинали шатра. Торжество повинно було відбутись лише на другий день. Тим часом послали по гуслярів, старих співців і ворожбитів; послали й на Ледницю по Візуна, по святий вогонь для розпалення першого багаття, по воду із святого джерела. Поки йшли приготування, чужоземні гості, як це вже двічі траплялося, непомітно зникли.

Настав нарешті день закладин городища; ясно і весело сяяло сонце. П'яст із старійшинами, воєводами, гуслярами й ворожбитами вийшов у поле, де, за давнім звичаєм, мали парою чорних волів оборати межі майбутнього городища. Але сталося так, що за всіма готуваннями забули про волів та плуга і тільки тепер про це згадали. Всі дуже засмутилися. Старійшини почали оглядатись навколо, кого б це по них послати, аж зирк — стоїть серед поля чийсь новенький, перекинутий догори плуг, запряжений парою чорних волів.