Під спів гуслярів П'яст у супроводі старійшин та кметів, що перемішалися з Лешками, підійшов до нього, вхопив за чепіги, перевернув, запустив у землю, а воли, ніби його й чекали, рушили неквапною ходою, відвалюючи чорну лискучу скибу. Раптом, як і тоді, у день битви, високо в небі показалось двоє білих птахів і пролетіли над головою орача, а по обидва боки плуга крокували два лелеки, не боячись ані співу, ані юрм людських. Всі йшли за плугом П'ястуна, вздовж першої борозни, прокладуваної князем, а він, прооравши з добру стаю, передав плуг найстаршому після себе.

Моя скиба хай буде першою, але не єдиною; нехай усі об'єднають свої зусилля для побудови городища й столиці; а щоб швидко робота йшла, кожному треба прикласти руку.

— Ладо! — прокотилося серед юрм.

Після князя за плуг узявся найстарший з воєвод, а за ним усі інші; кожен, хоч хвилинку, а подержався за чепіги. Таким чином оборали довкола майбутнього городища, залишивши місце тільки для брами.

На пагорбі, край озера, розпалили святий вогонь, принесений з Ледниці; сюди вже навозили й колод, що мали послужити підвалинами для майбутнього княжого терема. За старовинним звичаєм, для того, щоб відігнати злих духів, будівлі закладали «на головах». Якщо не було інших офір, під першу підвалину вбивали півня. І тут стояло напоготові дванадцять полонених німців; вони б наклали головами, якби при розкопуванні раптом не виявили безлічі людських кісток; Візун оголосив це найкращою прикметою; тепер не було потреби позбавляти полонених життя: сама доля багато літ тому приготувала для Кнезьна пожертву.

І ось на колишнє попелище лягли колоди, окресливши на землі зруб майбутнього будинку. Посередині вже стояв стіл, засланий вишиваними рушниками, а на ньому лежав хліб, щоб ніколи не бракувало його в домі. Коли закладали зруб і поріг, за звичаєм, загнали сюди барана й забили в пожертву; лише після цього ввійшов князь, а за ним старійшини. Тут почали частувати всіх, хто б не завітав; годували й поїли цілий день і цілу ніч, співали пісень і веселилися.

На другий день розпустили по домах війська, вирядивши з ними воєвод; залишили тільки невеличкий загін для оборони нового городища й особистої охорони нового князя. Ратники з піснями розходились по лісах, благословляючи мир, що настав нарешті після наїздів і запеклих боїв.

У майбутньому городищі вже метушилися люди, квапливо ставлячи хати і щось будуючи. Не тільки для, князя, а й для його дружини зводились над Єленем та біля замку будинки; просто на очах росло поселення, яке, за переказами, колись уже тут існувало.