П'ястун, поки кінчали для нього терем, жив у звичайному курені, іноді навідуючи свою стару лісову хижу, за якою весь час сумував. Коли нарешті звели дах і можна було вже зачинити двері, а на черені розкласти вогонь, перевезли з-над Гопла в нове городище все майно П'яста, щоб колишня убогість і прості речі домашнього вжитку завжди нагадували князеві та потомству його, що він з кметів походить.

Хоч старий і носив князівський плащ та шапку, у світлиці він повісив свого сіряка, щоб постійно дивитися на нього; під вікнами мальованих покоїв звелів поставити вулик у пам'ять про лісові борті. А весною трапилася дивна річ: лелека, котрий жив на старій хаті, вимостив собі гніздо на даху терема. Свого єдиного сина Земовіта П’ястун виховував так, щоб не забував він звичаю землеробів і нарівні з убогими жив скромним життям, не боячись ні праці, ні голоду, ні спеки, ні холоду.

Нам залишається тільки оповісти про долю Домана і Дзіви, що теж незабаром вирішилась.

Коли кмети роз'їхались по дворах, повернувся й Доман до себе додому; але він місця собі не знаходив, тинявся з кутка в куток і все думав, що його робити: чи викинути дівчину з серця, чи знову її викрасти і вже господинею привезти у свій дім. Добек усе ще лежав із своєю раною на Ледниці, поволі набираючися сил і здоров'я; отже, саме була нагода відвідати його, і це нікого б не здивувало. Та вирушив він не сам… Взяв із собою кількох найхоробріших челядників. У зв'язку з будівництвом князівського палацу і городища на березі озера скупчилось багато люду — теслів та інших майстрів. П'ястун особисто наглядав за будівництвом городища. Доман, прибувши сюди, знайшов більше свідків, ніж сподівався, і разом з челядниками поїхав далі, щоб знайти безлюдний берег, звідки можна було б переправитися на Ледницю.

Облюбувавши між двома пагорбками невеличку заплаву, зарослу очеретом і кущами верболозу, вони залишали коней. Рибалки дали їм човни, і Доман десь аж надвечір разом з п'ятьма челядниками поплив на Ледницю; поки пливли, він пояснив хлопцям, що мають робити.

Причалили за храмом, у такому місці, куди рідко хто запливав; сховавши човни у високій траві, Доман подався до хати Візуна. Старець, побачивши свого вихованця, підвівся і розпростер обійми: він любив його й дуже радів зустрічі з ним. Не сумнівався, що Доман прибув навідати Добка, який, хоч і кульгав, але вже міг вийти за поріг і прогулятись, спираючись на палицю. Коли Візун пішов, Доман признався другові, чого прибув сюди.

— Як старий повернеться, — сказав він, — ти забавляй його. А почуєш крик, постарайся, щоб він не кинувся в погоню, поки мої човни не відчалять від берега. Я привезу за неї викуп до храму, все дам, чого б не зажадали, а таки візьму цю дівчину. Я купив її кров'ю своєю.