Я зазначив також, що серйозну харчову кризу можна тепер вважати подоланою. Завдяки енергійним заходам уряду і допомозі дружніх держав з’явилася змога забезпечити наш народ, якому без перебільшення загрожував голод, збільшеними й достатніми харчовими пайками.

Перед майбутніми виборами я розумів невтішні перспективи. Те, що частина народу, яка нещодавно продемонструвала свою незрілість, повставши проти закону й уряду, матиме право голосувати, було ризикованою, але водночас шляхетною довірою й жестом примирення з уведеними в оману. Хто сьогодні пригадує собі цей переломний час фінляндської історії, той розуміє, що тоді існувала доконечна потреба в ім’я одностайності створити першу конкретну передумову для подолання прірви, яку породив заколот і поглибила війна.

У передвиборній боротьбі не бракувало гнітючих моментів, адже ліві сили вдалися до ницої агітації. Утім, виборча система, якої дотримувалися на попередніх парламентських виборах, залишалася чинною без жодних змін, і — на цьому варто особливо наголосити — партія, яка лише рік із чимось тому довела країну до краю загибелі, мала такі самі конституційні права, як і консервативні партії, прибічники яких із кривавими жертвами врятували країну від загибелі. Останні отримали додаткових 12 мандатів (120 проти колишніх 108), і це свідчило про втішне оздоровлення суспільства. Найбільшим сюрпризом стало чимале поліпшення результату Аграрної спілки (з 26 мандатів до 42), внаслідок чого вона стала другою за кількістю мандатів партією в парламенті. Особисто я багато чекав від парламентського внеску аграріїв, адже вони репрезентували фінського селянина зі здоровим консерватизмом. Проте майбутнє показало, що без далекоглядних лідерів Аграрна спілка стала непередбачуваним чинником у нашому політичному житті. Впродовж наступних 20 років її фракція взяла негативну позицію в багатьох життєво важливих для країни питаннях, надто в тих, що стосувалися потреб оборони.