На урочистому відкритті сесії парламенту 4 квітня 1919 року я в своїй промові зазначив курс, якого, на мою думку, треба було дотримуватися і в зовнішній, і у внутрішній політиці. На той час я бачив підстави з великим оптимізмом оцінювати наше політичне становище. Причиною дедалі більшої довіри до фінляндського народу навіть із боку держав, що перемогли у всесвітньому воєнному герці, було, безперечно, те, що ми серед неспокою та безладу в світі зберегли статус суверенної держави на засадах законного суспільного ладу, провадили самостійну національну політику і продемонстрували здатність підтримувати порядок у країні. Доказом довіри була готовність союзників запобігти нашому голоду й нестаткам. Ми ще більше могли оцінити по-справжньому дружні відносини з ними. Я заявив про свою впевненість, що формальне визнання своєї незалежності Англією та США фінляндський народ матиме, щойно остаточно доведе, що зробив своєю провідною зорею цілеспрямовану працю для збагачення країни. Умовою спокійного внутрішнього розвитку було поновлення зовнішньої торгівлі в тому обсязі, який дозволить відновити нормальне економічне становище. З цією метою за кордон уже поїхали повірники у торговельних справах. Досягнення зовнішньополітичних цілей передбачало тактовність і ефективну співпрацю між парламентом та урядом, шляхетною метою якої завжди мусили бути суверенітет і благо нашої Вітчизни.

Далі я торкнувся актуального питання нової конституції і висловив думку, що в теперішніх умовах лише конституція, що надасть урядові достатнє коло повноважень, може забезпечити збереження і спокійний розвиток держави. Я застеріг від експериментів і хибних цілей, які замість зосередити сили в країні на продуктивну працю, марнуватимуть їх на політичні чвари. Ще одним життєво важливим питанням була остаточна організація армії та її готовість до війни. Його розв’язанням мала стати спроможність Фінляндії наполегливо обороняти свої відповідальні й почесні позиції крайнього форпосту Заходу. При укладанні державного бюджету треба було брати до уваги незаможний прошарок населення, завершити земельну реформу і запровадити загальне обов’язкове навчання.

Усі партії вийшли з виборів із новими гаслами й новими обличчями, тому для формування уряду знадобилися тривалі перемовини і роздуми. Для створення коаліції на широкій основі я доручив формування уряду центристові, кандидату юридичних наук Каарло Кастрену, який зараховував себе до лібералів. Я не заперечував проти залучення до уряду соціал-демократів, але коли вони заявили, що не візьмуть на себе урядову відповідальність, якщо до нової коаліції увійдуть і праві, звичайно, годі було зреалізувати ідею співпраці. Соціал-демократів дуже дратувало те, що доручення отримав не міністр освіти попереднього уряду — професор Сойнінен, який самочинно намагався сформувати уряд. Ось вам і приклад того, що бувало на початках нашого парламентського життя!