Незважаючи на це сприятливе передвістя, ми 23 квітня довідалися від нового міністра закордонних справ Голсті, який тоді перебував у Парижі, що один із представників Держдепартаменту заявив, буцімто Фінляндії слід погодитися на розгляд питань щодо її кордонів на мирній конференції. Міністр Голсті підтримав цю пропозицію, але з огляду на те, що ні я, ні уряд не вважали такі заяви рекомендованими, дістав доручення повідомити, що Фінляндія може прийняти визнання де-юре лише на основі територіальної недоторканності держави. Виступ із попроханою заявою створив би небезпечний прецедент. Наша непохитність, наскільки мені відомо, не спричинила відкладення розгляду справи — піддатливість могла мати зворотний ефект.
У цей момент фінляндська справа несподівано знайшла заступника в особі Герберта Гувера, американського «харчового диктатора», який перебував у Парижі. В листі, надісланому 27 квітня президентові Вілсону, він підтримав негайне визнання нашої незалежності, посилаючись на демократичність щойно проведених виборів і широку парламентську основу нашого уряду. Фінляндія, писав пан Гувер, заслуговує на всіляку підтримку в своєму важкому становищі й гострій харчовій кризі. Лише по офіційному визнанні можна буде розблокувати в американських банках чималі суми для закупівлі харчових продуктів. Хоча в певних колах і було бажання стверджувати, що генерал Маннергейм кидає негативну тінь на новий фінляндський уряд, американському урядові мало б вистачити того факту, що підвалини демократичних інституцій закладено під його керівництвом.
Неквапливість Англії та США в офіційних визнаннях мене не турбувала. Ми могли спокійно чекати, покладаючись на обіцянку, дану мені міністром закордонних справ Пішоном.
І довго чекати не довелося. Ще 3 травня це питання за американською ініціативою було поставлено на обговорення в Раді закордонних справ у Парижі. Тоді французький делегат, міністр закордонних справ Пішон, зазначив, що його уряд уже визнав незалежність Фінляндії. Щоправда, дипломатичні стосунки було на деякий час розірвано, але тепер їх поновлено, після того як генерал Маннергейм призначив новий уряд: Фінляндія вже має дипломатичного представника в Парижі. Уряд Франції неодноразово рекомендував союзникам піти за її прикладом і підтримав розв’язання цього питання відповідно до пропозиції американського делегата.
Представник Англії, лорд Гардінґ із Пенсгерста, сказав, що британський уряд теж підтримує пропозицію, бо вона сприяє зміцненню позицій генерала Маннергейма і фінляндського уряду, а крім того, таке визнання можна вважати одним із заходів для запобігання поширення більшовизму. Утім, він вволів, щоб уряд Фінляндії погодився на розгляд питання кордонів Петсамо й Аландських островів на мирній конференції й заявив про своє бажання амністувати учасників заколоту, які в Мурманську вступили на службу Британії. Слід рекомендувати фінляндському урядові видати декларацію стосовно цього питання.