Від початку естонської визвольної боротьби питання про участь Фінляндії в наступі на Петербург стало темою розмов у побуті і в пресі. Обговорював його і уряд, який, утім, узяв стосовно таких планів негативну позицію, адже білі росіяни не визнавали нашого суверенітету, а таке визнання за всіх обставин було доконечною передумовою для початку обговорень. Щоправда, серед них уже тоді були лічені охочі купити наше сприяння за визнання незалежності, але такі спроби закінчилися через рішучий опір Сазонова, який схилив на свій бік і адмірала Колчака.

Незважаючи ні на що, генерал Юденич до останнього сподівався на диво, яке уможливить для нього наступ на Петербург через Карельський перешийок. З цією метою він від січня 1919 року перебував здебільшого в Гельсінкі. А що позиція керівництва білих росіян у справі визнання лишалася негативною, його місія в Фінляндії була безнадійною. Я кілька разів приймав генерала Юденича, який завдяки лаврам, зібраним у боях на Кавказі проти турків, був у російській армії відомим і шанованим офіцером. Тому я сподівався, що познайомлюся в його особі з авторитетним чоловіком, але, на мій подив, він якось не справляв враження активної людини, а крім того, йому, як мені здалося, геть бракувало рис, які мали б бути в політичного й військового лідера з таким статусом і в такій безнадійній ситуації. Зустрівшись із Юденичем, я ліпше зрозумів, чому він тепер не має авторитету ні серед естонців, ні серед співвітчизників. Крім того, керівники білих росіян, як я помітив, побоювалися, що фіни виношують плани самостійної операції проти Петербурга, тому я пояснив Юденичу, що це не так. Генерал Родзянко листом попросив надати інформацію про наші можливі плани наступальних операцій і водночас сам сповістив про намір здобути місто з півдня[47].

У червні 1919 року більшовики завершили масування війська проти адмірала Колчака й 9 червня розпочали контрнаступ, завдяки якому швидко відвоювали Уфу. Тепер Колчак зазнавав невдачі за невдачею — головно тому, що його чеські дивізії відмовлялися служити. 24 червня я дістав від нього телеграфом повідомлення про початок спільної операції проти Петербурга. У той самий час Сазонов упрохував уряди в Парижі й Лондоні натиснути на фінляндський уряд. На початку липня з верховної ради союзників надійшло повідомлення про те, що «уряди країн Антанти не мають нічого проти здійснення фінляндським військом операцій проти більшовиків», — доволі платонічна декларація, яка, зрозуміло, не мала жодних наслідків.

Щоб остаточно роз’яснити ставлення фінляндського уряду до питання спільних операцій проти Петербурга, я повідомив адміралу Колчаку, що визнання нашої незалежності є найпершою умовою зацікавленості Фінляндії успіхами білих росіян.