Дурило, бо ти довірився Московії і загубив відвойовані тобою землі, і сам потрапив у московську неволю. Я тоді не до кінця збагнув Шевченкову засторогу, та й не міг піти за нею, бо, зрозуміло, твір би ніколи не надрукували. Я вважав, що не покривив душею, адже Палій був такий, так діяв і я це змалював. А що за тим стояло в історичній перспективі, я на той час не доріс. А потім осягав за Шевченком наших інших історичних героїв. Того ж Хмельницького, якого Шевченко називав «славним, та не дуже». І ще казав «якби ти встав, Богдане п’яний, та глянув на свою Украйну». Так, Хмельницький опинився в складній ситуації. Після перемог під Жовтими Водами, під Корсунем, під Пилявцями і Зборовим, після тяжкої поразки під Берестечком, українське і польське військо стояли одне проти одного під Білою Церквою, вели дрібні утарчки-бої, й жодне не мало потуги на генеральну битву. Хмельницькому в той час пропонували спілку і шведи, й Семигородський (Трансільванський) князь Дьєрдь II Ракочій, але Хмельницький обрав Москву, сподіваючись на добро від спільної віри і іншої спільності. А та спільність і стала найбільшою удавкою. І якщо Переяславська угода в основному передбачала спільні дії українського і московського війська проти Польщі аж до повного визволення всіх українських земель, то після заключення угоди московське військо не воювало з поляками, воювало тільки українське військо на теренах Білорусії, визволивши Гомель, Могильов, Стрий і Новий Бихів (де й загинув наказний гетьман Ніжинський полковник Іван Золотаренко), а Москва вимагала віддати їй ці землі, а тим часом таємно укладає під Вільно сепаратну угоду з поляками, не пустивши туди козацьку депутацію. Дізнавшись про те, хворий Богдан Хмельницький хапався за шаблю, кричав: «До чорта в зуби підемо, до турків підемо». І правда, турки тоді пропонували протекцію, без анексії земель і викупів, і Хмельницький послав до Стамбула делегацію, а тоді передумав. На смертній постелі він сказав сину Юрію: «Я присягав Москві і вже помру так, а ти – як хочеш. Думай». Він ще встиг послати проти Польщі корпус наказного гетьмана, Київського полковника Ждановича, а той корпус взяв Краків і Варшаву (про що за царських і совіцьких часів не мовилося й слова), але Москва послала свій корпус – розкладати підкупом і залякуванням корпус Ждановича, й той деморалізований, повернувся додому, що й убило Богдана Хмельницького і він помер. І все це прямо чи непрямо відобразив Шевченко у «Великому льосі», у «Розритій могилі», в інших творах.