Тож учімося в Шевченка, переймаймося його устремліннями, його думами, його боріннями; в усі часи він був потрібен своєму народові, а сьогодні – особливо. Вірю, що він іще раз, і вже остаточно, врятує свою Україну. Отож черпаймо з Шевченкової криниці, у ній чиста джерельна вода і вона невичерпна.

Ратай національного поля

Ратай національного поля

Що зближує людей, що робить їх друзями? Це і родинні стосунки, і спільне навчання, і спільна праця і ще цілий ряд обставин. Але найдужче зближують спільні ідейні погляди, спільні прагнення і прямування. Саме це і зблизило мене з Анатолієм Шевченком. Я не знаю іншої людини, яка б так вболівала за долю України, він просто хворів нею, не міг перенести всієї наруги над нею, насамперед з боку імперських російських адептів. Особливо проявилося це в кінці його життя, коли ці напади, наскоки, відверта ворожнеча до України проявилася на всю силу. У цей час ми з ним передзвонювалися щодня. Нерідко я навідував його (він сам не міг ходити – йому ампутували ногу). Таким і бачу його на його вісімдесятирічному ювілеї незадовго до його смерті, ювілей він відзначав не вдома, а у родичів на Відрадному.

Отож він був великим патріотом України, служив їй всіма своїми силами. Якби в нас було таких хоч через десятого, не були б ми такі пригнічені, такі розсмикані, такі байдужі.

А запізнався я з ним, коли працював у редакції журналу «Дніпро», а він у журналі «Ранок» (спершу він називався «Зміна»), обидва органи ЦК комсомолу України, містилися поруч, в одному коридорі за адресою вулиця Хрещатик, 10. Обидва журнали систематично попадали під удари комсомольських і партійних функціонерів, обидва намагалися триматися хоч якоїсь об’єктивності, правди. І заслуга в цьому журналу «Зміна», насамперед Анатолія Шевченка. Це він підштовхував редакторів журналу, вів за собою працівників-письменників Олександра Лук’яненка та Вільяма Лігостова, це була одна дружна компанія, та ще художник Микола Дахно, вміли працювати, випити помірну чарку, вміли дотепно пожартувати і повеселитися. Анатолій Шевченко був незрівнянний кулінар і приносив із собою всілякі печені, особливо з дичини, яким ми складали ціну. Але основне, як він служив Україні, як боровся за українську мову. Він був першим редактором «Народної газети» – рухівської, і вона, власне, трималася тільки на ньому і відіграла значну роль в діяльності тодішнього ще не розколотого Руху. І працював у редакції журналу «Українська мова і література в школі», який тримав передові позиції в боротьбі за українську мову, українську культуру. Часто виступав зі статтями на сторінках згаданих газети і журналу, а також на сторінках інших часописів. Підіймав питання актуальні, болючі, підіймав сміливо.