Цією стежкою ходили до лісу по гриби, ліщинові горіхи. Пішла. Перейшла через кладку. Отамо вона злякалася. Там чорнів пеньок, а з нього виповзала, шипіла гадюка. Тупоноса, в круглих білих плямах, язичок у її роті дрібно тремтів. Гриць кинув на неї гілкою, вона сховалася, але не зовсім. Її очі злісно блищали. Тоді Гриць розгнівався і з усієї сили вдарив закаблуком по пенькові, а сам відскочив. Пеньок розлетівся трухляччям. А гадюка лежала скрутившись у кільце й сичала. Гриць шмагонув гілкою. Вона заворушилася й поповзла в малинові хащі, зникла. По малину вони ходили теж. Малина слалася великими колючими валами по лісу. Гриць спочатку стукав палицею, обтоптував місце і вони брали ягоди.

Отам, під калиною, вона чекала його. І він якось сказав: «Ти така ж гарна, як калина». А там, між дубами, парубки прив’язали качелі. Маруся не одразу зважилася стати на них, з Грицем, і вони літали до верховіття. І вона верещала, просила зупинитись, а він реготівся. І приносив він з парубками в пазусі великих, стиглих, аж прозорих яблук білого наливу й давав їй, і вони їли вдвох, надкушуючи по черзі. А вечорами ще сиділи на палубі вітряка, коли не було вітру й вітряк не молов, і дивилися в поле. Й попід млином скрадалася лисиця з лисенятами. «Їхня» лисиця. Гриць намагався її сполохати, а вона не давала. Йшла стежками споминів і її стежка вертала до світла, до любові, до найдорожчого.

ІІІ

ІІІ

Козаків і поляків розділяла невеличка річечка Пилявка. Якщо при битвах під Жовтими Водами і Корсунем у поляків було 5–6 тисяч пограничного війська, і козаків стільки ж, то тут у поляків разом зі стремінниками, доїжджаючими, було близько трьохсот тисяч війська, і в Хмельницького понад сто тисяч. Гребля через річку була завалена трупами, що ні конем проїхати, ні пішки перейти, поляки підтягли гармати, гармат було значно більше ніж у козаків разів у три, й вдарили через Пилявку по маленьких козацьких шанцях. Вдарили раз, і вдруге, і втретє. А тоді посунули через річку. Козаки не витримували, подавалися назад, розпочалася втеча. Й тоді вихопився на коня Хміль і кинувся в обоз. Вимахував шаблею, закусав губу, гукав:

– Всі до оружия. Не посоромимо землі нашої. Поляжемо або переможемо. Переможемо!

Й зібрав кашоварів, музикантів, писарів, скочив з коня й повів їх за собою. Іван Іскра не пам’ятав, як опинився поруч з гетьманом. Оглянувся – Гриця не було, десь відстав. На них накинулося троє жовнірів. Іван ухилився, перерубав шаблею ратище. З двома іншими впорався Хміль. Ляхи втікали. Перебігали річку, втікали лугом.