– Досі голова болить.

– Я не хочу повертатися до Материного Спочинку, поки тобі не покращає.

– Зі мною все гаразд. Не турбуйся.

– Я б туди взагалі не поверталася більше, якби не Ківер. Хто я така, щоб когось судити? Ці люди просто задовольняють свою потребу. Можливо, Вествуд має рацію. Можливо, через сто років так усі робитимуть.

Ричер нічого не відповів. Вона запитала:

– Що?

– Я лише хотів сказати, що особисто я відклав би грошей і обрав би постріл гвинтівкою. Проте це створило би проблеми тому, хто потім би мене знайшов. Безладу було б чимало. Те саме стосується і повішання чи стрибка з даху. Вистрибування перед поїздом було б нечесно відповідно до машиніста. А випити «Кул-Ейд»[28] у готельному номері було б несправедливо стосовно покоївки. Може, саме тому люди й обирають послуги консьєржа. Це простіше для людей, які залишаються живими. Це навіть гідне пошани, гадаю. Проте я досі не розумію, яким чином це могло примножити статки Мерченка.

– Я не розумію, як нам туди дістатися. Це наче огорожа з колючого дроту, яка височіє на десять миль. Проте насправді вона простяглась на рівнині.

– Нам слід почати наш шлях із Оклахома-Ситі.

– Ти хочеш їхати потягом?

– Я хочу залишити нам декілька варіантів. Те, що написано дрібним шрифтом, ми розберемо пізніше. Скажи Вествуду, щоб забронював нам квитки.

Наступного ранку Ричер прокинувся дуже рано, швидше за Ченґ. Він акуратно виліз із ліжка і зачинився у ванній кімнаті. Він облишив свою колишню теорію. Назавжди. Вони довели, що ця теорія була абсолютно хибною. І довели неодноразово. Не було якогось піку. Не було верхньої межі. Не було жодних причин для того, щоб це раптом припинилося. І йому подобалося це знати.

Він дивився на себе в дзеркало, вигинаючись, обертаючись та розглядаючи себе з голови до п’ят. У нього з’явилися нові синці від падіння. Старий синець, який він отримав від удару Хеккета, тепер став яскраво вираженого жовтого кольору і виріс до розміру тарілки. Але він не забарвився кров’ю, біль потроху вщухав, та й задубіння потроху минало. Один бік його голови був досить чутливим і трохи м’яким, але не набряк. Для цього не вистачало плоті, як сказав лікар. Голова боліла стерпно. Він не був сонним і не відчував запаморочення. Він став на одну ногу, заплющив очі й спробував не втратити рівновагу. Він був при тямі. Його не нудило. Він не блював. Спазмів у нього не було. Він пройшов по одній лінії плитки на підлозі, від ванни до унітаза, а потім назад, зробивши це із заплющеними очима, і не зійшов з доріжки. Він торкнувся свого носа кінчиком пальця, а потім потер живіт, одночасно при цьому легенько стукаючи себе по голові. Жодних проблем із рухами та координацією, окрім його вродженої незграбності. Він не був танцівником балету. Вправний, витончений та моторний – це були прикметники, які ніколи його не стосувалися.