— Коли трохи стихнув галас навколо зникнення Симона Мейєра, ми з Даніелем подалися на станцію, перевірити, чи на місці гроші. Мали надію, що їх не знайшли. Принаймні витоку інформації у пресі не було.

З коридора долинули кроки. Ґюдім перечекав, доки вони пройшли далі.

— Ми про все здогадалися, коли не знайшли на місці ключа. Даніель виламав двері, але льох під підлогою виявися порожнім.

Вістінґ кивнув. Це теж не суперечило матеріалам «справи Єршьо». Двері до насосної станції зламували двічі. Спершу — пошукова команда Арнта Ейканґера, а вдруге, отже, — грабіжники. Потім батьки поскаржилися в управління комуни, що біля станції граються діти і це може таїти в собі небезпеку.

— А тебе міг хтось бачити? — запитав Стіллер. — Як ти ховаєш ключ?

— Та міг… Щонайменше той, що пропав. Я бачив його велосипед, прив’язаний до ринви. Ми підозрювали його або полісменів, як там шастали, але виявилося, що гроші насправді вкрав Оскар.

Вістінґ провів п’ятірнею через волосся. Минулого разу, розмовляючи з Ґюдімом, вони збрехали йому про гроші, нібито знайдені в помешканні матері Оскара Тведта. Ось тому він так упевнено звинуватив зараз спільника.

— Даніель не сумнівався у цьому ще тоді, — вів далі Ґюдім. — Це вони з Александером побили його на квасне яблуко. Мене при тому не було. А потім завагалися, бо він усе заперечував.

Ґюдім випростався на стільці, ніби збирався сказати щось дуже важливе.

— Дівчина Даніеля провела своє журналістське розслідування, — повів він далі. — Вона працювала на журнал «Ґоліаф» і вдавала, наче збирає матеріали для статті про отого, що зник. Її допустили до всієї слідчої документації, але вона нічого не знайшла. Вона припускала, що фацет, котрий пропав, міг втекти з грошима до Іспанії.

Стіллер змінив тему.

— Звідки взялася інформація про перевезення валюти?

Ґюдім випростався на стільці. Видно було, що такого питання він не очікував.

— Даніель довідався від якогось типа, який працював в аеропорту.

— Від кого?

— Даніель усе спланував сам і ні з ким не ділився подробицями.

— Кім Вернер Поллен, — промовив Стіллер. Через шибу Вістінґ бачив, як однозначно Ґюдім відреагував на ім’я.

— Це твій знайомий, не Даніеля, — додав Стіллер. — Ти сам собі нашкодиш, якщо негайно не викладеш усе.

Ґюдім почувався дуже незатишно. Що вже й казати про адвоката Гарнеса.

— Та це було задовго до пограбування, майже за рік до того, зовсім з іншого приводу, — нарешті видушив з себе Ґюдім. — Даніель запитав, чи я знаю когось на Ґардермюені. Я сказав йому про Кіма Вернера. Думав, мова йде про постачання… наркоти… Думав, що він шукає когось серед вантажників багажу, щоб вивезти товар в обхід митниці. А потім і забув про ту балачку.