— Хтось має сказати це першим, — мовила вона так тихо, що Тарас ледь розчув.

— Що саме?

— Що це було вперше і востаннє. Що ми не одинаки, що у тебе є сім’я, що ми колеги і що так не можна... Що був просто секс.

Тарас мовчав, і не тому, що не погоджувався. Він мовчав, бо все було само собою зрозумілим.

— Це завжди просто секс, — сказав він.

Тіна підозріливо подивилася на нього.

Він міг сказати, що ніколи не буває просто секс, і це теж би було правдою. Що б він не сказав, усе було правильно і неправильно водночас.

— Не сьогодні, добре?

Дівчина всміхнулася і ще міцніше притиснулася до нього. На березі в такій годині не було нікого, однак Тарас не міг позбутись відчуття, що за ними стежать, що вони сидять у цьому човні мов на сцені, під прожекторами, перед невидимими глядачами у залі.

Так вони чекали десь півгодини, Тарас запропонував Тіні відвезти її на берег, якщо їй так холодно, а звідти вона може перейтися до готелю, до якого лише десять хвилин пішки, але дівчина відмовилася. Туди і назад в нього забрало б п’ятнадцять хвилин, а водолази б витримали без човна, коли б у той час піднялися на поверхню. Навіщо він взагалі потягнув її на озеро? Що і кому хотів довести? Він не хотів бути сам?

І от біля човна заклекотіла вода, з води піднялася велика повітряна бульбашка. Тарас обережно відсунув Тіну й нахилився над темною водою. Якусь секунду було тихо, а тоді піднялася ще одна бульбашка, а за нею наступна.

— Вони піднімаються, — сказав Тарас і був їм за це вдячний.

Тарас і Тіна прихилилися до боку човна і стежили за щораз густішими струменями повітря.

— Ось він, — сказав Тарас, простягнувши руку до фігури, яка прямувала до поверхні...

Декомпресія? Це не водолаз, не може бути водолаз, — промайнула думка, перш ніж носа сягнув сморід, який піднявся услід за бульбашками і за великим грушевидним поплавком. Коли куля завмерла, Тарас розгледів під нею мотузку, яка тягнулася до чогось більшого, що гойдалося на метр нижче. Інспектор нахилився, вхопився рукою за мотузку під балоном і став її поволі підтягувати до човна.

— Ти знаєш, що ми витягуємо?

Дівчина здивовано дивилася на нього, здивовано лише на момент, а тоді, ковтнувши слину, кивнула головою. Тарас підтягував до себе мотузку, і те, що до неї було прив’язане, заворушилося і стало підніматися. Тіна ойкнула, але не випустила мотузки. Якби Тарас був у човні сам, він дозволив би цьому предметові ще раз зникнути під буями, тож на мить роззирнувся навсібіч, а тоді знову потягнув мотузку, на якій ледве за півметра від його зап’ястка похитувався труп чоловіка. Водолази прив’язали йому до складених рук вудку, і сцена мала гротескний вигляд — наче то був якийсь рибалка з пекла із вибраним гачком оком.