Добра чи погана, але кава прийшлася саме враз. Якийсь час йому не треба було нічого казати, бо всім за столом було не до розмови. Кожен мовчки сьорбав свій напій, поки Цвілак не зітхнув, даючи знати тим самим, що з нього годі. Повернувшись до Тіни, запитав, як вона почувається.

— Добре, лише цей сморід...

— І що, за два тижні вам ця робота видається такою, якою ви собі її уявляли? — поцікавився патологоанатом.

Дівчина всміхнулася.

— Тарас мене лякав п’яними синами, які в стані психозу вбивають своїх батьків і дідів...

Вона була вдягнена в той самий зелений гольф, що й учора, здається, все було те саме, але інакше. Вчора він себе запитував, як би було, коли б він його зняв, а сьогодні він мав відповідь. Вчора він не міг собі уявити, що щось між ними станеться, а сьогодні було важко прогнати думки про те, що це може статися знову.

— У тебе було багато таких дівчат? — запитала його Тіна, коли вони лежали в ліжку, вже вкриті ковдрою.

Її голос втратив ранішу самовпевненість. Вона раптом перетворилася на дівчину, яка злякалася того, що занадто швидко сказала «так».

— Тонни.

Якийсь час вони мовчали. Він і не сподівався, що вона проковтне наживку.

— Я серйозно запитую.

— Ти б якось перейшлася нашим відділком.

— Я маю на увазі — взагалі.

Ні, небагато. Можливо, достатньо, як на Іран чи Пакистан, але за європейськими стандартами — ні.

— Ні, але всі були як одна гарні й розумні.

Це була найкраща відповідь, яку він міг придумати.

— Брехун, — сказала вона, але видавалася заспокоєною.

— А я потрапила в Голлівуд. Матеріалу на десять серіалів, але я не впевнена, що мені подобається.

Вона подивилася на Цвілака своїми очиськами, наче Гвінет Пелтроу на Моргана Фрімена у фільмі «Сім».

— А вам ваша робота подобається?